Правова система Іспанії

Іспанська правова система належить до континентальної сім’ї, це означає , що вона ґрунтується переважно на законі в широкому значенні (закони і нормативні акти) , а також, у меншій мірі, на судових рішеннях і звичаях. Окрім того, це складна правова система, в якій законодавство автономних спільнот співіснує з національним.

Вищим законом Іспанії є Конституція Іспанії 1978 року, яка регулює функціонування державних органів, і основних прав іспанського народу, а також організацію та компетенцію різних автономних спільнот. Конституція, яка безпосередньо застосовується судами, має найвищу юридичну силу, а відтак визначає інше законодавство Іспанії.

Усі закони в Іспанії повинні бути узгоджені з Конституцією (всі закони , які суперечать Конституції , є недійсними). Проте, очевидно , що для реалізації цього правила необхідний відповідний державний орган. У випадку Іспанії це Конституційний суд, що відповідає кельзенській (або австрійській) моделі. Слідуючи цій доктрині, конституційний суд має дві основні функції:

• Забезпечення відповідності всіх законів Конституції.

• Визнання нечинності законів, що суперечать Конституції. У разі, коли звичайний суд ставить під сумнів закон, він повинен звернутися до Конституційного суду з питанням про конституційність цього закону, оскільки Конституційний суд є єдиним органом, який має повноваження відхиляти закони.

Поділ влади,фундаментальна ідея лібералізму, є ядром політичної системи. За своєю суттю, національний суверенітет передбачає обрання представників народу в Генеральні кортеси, шляхом загального голосування (чоловіки і жінки старше 18 років). Генеральні кортеси здійснюють законодавчу владу через дві палати: Конгрес депутатів і Сенат, обирають прем'єр - міністра і контролюють дії виконавчої влади , яка повинна підкорятися закону.

Судовими повноваженнями наділяються судді і суди, до яких громадськість має доступ, а також журі, яке формується з громадян шляхом жеребкування в кожному конкретному випадку. Конституційний суд контролює відповідність Великій Хартії Вольностей законів та дій органів державного управління.

• закон

• звичай

• загальні принципи права

• судова практика

Судова практика є вторинним джерелом.

В Іспанії, в рамках публічного права здійснюється регулювання вищих державних інститутів конституційним правом, яке регламентує організацію, повноваження і функціонування конституційних органів ( Державна рада, Конституційний суд , Генеральна рада судової влади Іспанії і т.д.), конституційно визнані права і конституційні механізми втручання державних органів в індивідуальні свободи, права і їх гарантії. Також до сфери публічного права належать кримінальне право, процесуальне право, фінансове та податкове право і деякі частини трудового права (наприклад дисциплінарна відповідальність).

1. Конституційне право . Це система законів і судових установлень , пов'язаних з організацією конституційних органів і здійсненням основних прав і свобод громадянина.

2. Адміністративне право . Регулює організацію та функціонування гілок та органів держави та їх відносини з індивідами.

3. Кримінальне право. Регулює так звані каральні (дисциплінарні) дії.

4. Процесуальне право. Це інтегрована система законів, що регулюють процедуру судочинства.

5. Фінансове та податкове право . Це система актів, що регулює ресурси , які складають фінанси держави і інших органів публічної влади. Вони регулюють процедури внесення депозитів, ціноутворення і платежі.

6. Міжнародне публічне право . Це система норм, які регулюють правові відносини між окремими державами та іншими членами міжнародного співтовариства.

1. Цивільне право . Це система норм, які регулюють особисті, сімейні, особисті активи, договірні відносини і відносини позадоговірної цивільно-правової відповідальності. Вони містяться у загальному і місцевому праві.

2. Комерційне право . Це система норм, що регулюють права , що стосуються бізнесу.

3. Трудове або соціальне право . Регулює відносини між працівниками і роботодавцями. Скарги щодо соціального забезпечення підпадають під публічне право.

4. Міжнародне приватне право . Регулює відносини між фізичними і юридичними особами різних національних юрисдикцій.

Стаття 1.2 Цивільного кодексу Іспанії розрізняє нижчі і вищі закони. Проте, взаємозв'язок між законами не обмежується питанням ієрархії, існує також і питання співвідношення компетенції. У зв’язку з зазначеним Конституція Іспанії 1978 року є найвищим законом, який регулює усі складні взаємозв'язки між різними актами і їх місце в ієрархії. Ієрархія іспанських законів виглядає так:

1. Конституція.

2. Міжнародні договори.

3. Закон в точному сенсі цього слова: органічні закони(OrganicLaw) (які потребують абсолютної більшості голосів Генеральних кортесів), звичайні закони і регулятивні закони (серед яких королівські правові декрети і законодавчі королівські декрети).

4. Нормативні акти виконавчої влади зі своєю власною ієрархією, заснованою на функціях органів, які видали їх (королівський декрет, декрет, Міністерський наказ і т.д.). Крім цього, Конституція Іспанії встановлює компетенцію автономних спільнот щодо регулювання певних галузей, а також повноваження їхніх парламентів видавати власні законодавчі акти. Правові відносини між автономним парламентом і національним парламентом регулює Статут автономії , який є основним законом для автономій. Виходячи з цього Статуту ієрархія законів визначається з огляду на повноваження органів автономії.

Місцеві органи влади не мають законодавчих повноважень, навіть якщо вони є регулюючими органами.

Відносини між автономними і національними законами залежать від сфери повноважень відповідних органів, встановленої в Конституції і в відповідному Статуті Автономії. Конституційний суд владний вирішувати питання про конституційність закону, про конфлікти у відносинах між державою, автономним співтовариством і місцевою владою.

Крім цих трьох рівнів, увагу слід звернути на право ЄС, яке є автономною правовою системою, що застосовується в Іспанії і чиї акти є вищими за юридичною силою щодо національних законів в ієрархії джерел, за якою міжнародні договори розташовані вищому рівні, ніж закони самої держави. Що стосується сили Конституції, то нині тривають великі дебати між двома поглядами. Згідно з першим, визнається примат Конституції, а за другим поглядом – визнається примат міжнародних договорів. На практиці у єдиному випадку, коли Конституція і договори суперечили, Конституція була змінена, щоб бути у відповідності з договором

. Щодо цього, право ЄС ділиться на первинні і похідні джерела. Первинні мають свої витоки з договорів, ратифікованих Іспанією, а похідні походять від інституцій ЄС. Всі закони, що походять від інституцій ЄС безпосередньо застосовні в Іспанії в силу Договору про Європейський Союз, ратифікованого Іспанією і, таким чином, перетвореного на частину внутрішнього іспанського законодавства. З огляду на те, що договори мають більш високе ієрархічне положення в порівнянні з законодавством, у разі правової колізії, пріоритет буде визнаний за нормами міжнародного договору.

В рамках права ЄС необхідно розрізняти директиви та інструкції. Директиви повинні застосовуватись державами-членами шляхом прийняття відповідних законів, в той час як інструкції мають пряму дію.

Іспанський Цивільний кодекс регулює тлумачення законів в Іспанії, а також встановлює наступне:

3.1 Норми тлумачаться відповідно до належного значення їх формулювання і в зв'язку з контекстом, з їх історичною та правовою базою і соціальною реальністю того часу, в якому вони застосовуються, головним чином слідуючи за їхнім істинним змістом і метою.

3.2. Справедливість має братися до уваги при правозастосуванні, хоча рішення суду може ґрунтуватися на ній лише тоді, коли закон у прямій формі передбачає це.

- Стаття 3 Цивільного кодексу Іспанії

Стаття 4 Цивільного кодексу Іспанії закріплює застосування права за аналогією.

Відповідна стаття в англійській Вікіпедії