Правовий статус особи

Правовий статус виступає найважливішим способом ефективного задоволення потреб та інтересів кожної людини. Закріплений у законі правовий статус особи є не результатом довільних дій держави — він детермінований у кінцевому рахунку об'єктивними конкретно-історичними соціальними факторами і закономірностями, зокрема суспільним становищем і станом свободи індивідів. Також він детермінований і суто юридично, зокрема принципами правової держави, вимогами міжнародно-правових актів щодо прав людини.

До правового статусу особи входять такі базові елементи:

1. правосуб'єктність;
2. права, свободи, обов'язки, законні інтереси;
3. юридична відповідальність;
4. гарантії правового статусу.

Регламентування правового статусу особи різними галузевими актами законодавства (а точніше — джерелами права) утворює низку «зрізів» цього поняття:

• Загальний (міжнародний);
• Конституційний;
• Цивільний;
• Трудовий;
• Адміністративний тощо.

Одна й та сама особа може володіти усіма чи деякими елементами цих статусів.

Правовий статус конкретної особи — складне поєднання і переплетіння правомочностей. Наприклад, якщо Іванов є громадянином України, до її правового статусу людини (загального для всіх людей як біологічних істот) додається правовий статус громадянина (що відображає тісний правовий зв'язок з державою). Якщо ця ж особа обрана народним депутатом України, до її статусу громадянина надбудовується статус народного депутата. Якщо цей народний депутат є особою пенсійного віку — додається статус пенсіонера. Якщо він служив раніше у правоохоронних органах — додається статус пенсіонера відповідних органів, і т. д.

Іноді має місце і несумісність правових статусів: так, статус судді виключає статус підприємця.

За характером (змістом):

1. Загальний (конституційний). Визначається конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним, стабільним, для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретного суб'єкта. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб'єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави;
2. Спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних суб'єктів або їх категорій. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючи права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії суб'єктів;
3. Галузевий статус — відображає особливості прав та обов'язків учасників правовідносин певної сфери, зумовлені нормами певної галузі права.
4. Індивідуальний статус особи фіксує можливості та обов'язки конкретного суб'єкта. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта.

За суб'єктами розрізняють правовий статус:

1. фізичних осіб
2. юридичних осіб
3. держави
4. іноземців, осіб без громадянства
5. біженців
6. українських громадян, які перебувають за кордоном
7. закордонних українців
8. професійний та посадовий статус.
9. інших суб'єктів

Розрізняють конституційно-правові статуси людини; індивіда; особи; особистості; громадянина; іноземця; особи без громадянства.

Усі громадяни України володіють конституційно-правовим статусом, який містить такі елементи:

1. громадянство;
2. права і свободи за галузями;
3. обов'язки;
4. гарантії прав і свобод[3][4].

 — Свобода і рівність, що забезпечуються кожній людині і громадянину від народження і до смерті. Гарантування і захист цих прав — головний обов'язок держави;

 — Принцип свободи у приватно-правовій сфері полягає у тому, що «дозволено все, що не заборонено законом»;

 — Свобода повинна відповідати праву, і бути в межах закону;

 — Права людини можуть бути обмежені лише у спосіб та у випадках, передбачених Конституцією та законодавством.[5]

• Правовий статус
• Суб'єктивні права
• Юридичні обов'язки
• Свободи людини
• Інтерес (право)
• Парламентські привілеї

• Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Верховна Рада України; Закон від 22.09.2011 № 3773-VI
• В. В. Ладиченко. Конституційно-правовий статус особи
• Конституційно-правовий статус людини і громадянина // Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В. О. Ріяки. — Київ : Юрінком Інтер, 2006. — С. 69-86.

• Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.
• Чиркин В. Л. Конституционное право зарубежных стран. — М.: Юрист, 1997. — 568 с.
• Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — К.: АртЕк, 1997. — 264 с.
• Скакун О. Ф. Теорія права і держави: Підручник. — 2-ге видання. — К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. — 520 с.
• Петришин О. В. Теорія держави і права. Підруч. для студ. вищ. навч. закл. — X.: Право, 2014.
• Панчишин А. В. Поняття, ознаки та структура категорії «правовий статус». Часопис Київського університету права. — 2010. — № 2.
• Витрук Н. В. Общая теория правового положения личности. — М.: Норма, 2008. — 448 с. — ISBN 978-5-468-00162-2.