Правоохоронні органи

Співробітник поліції ФРН

Правоохоронна діяльність — це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням установлених у законі процедур для цієї діяльності[1].

Правоохоронна діяльність — багатоаспектна. Її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів. Складну систему правоохоронної діяльності реалізують у різних діях, а саме:

• правовстановлюючих,
• правозабезпечувальних,
• правопримушувальних і
• правовідновлювальних.

На думку д.юрид.н., проф., чл.-кор. АПрНУ; колишнього Голови Верховного Суду України В. Т. Маляренка, структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрями:

а) діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;

б) діяльність органів прокуратури;

в) діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

г) діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону й охорони правопорядку[1].

Чільне місце в правоохоронній діяльності посідає судова діяльність (судочинство), яка здійснюється виключно судами. «Судам належить центральне місце в системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність судів становить універсальний механізм із захисту й охорони права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, розгляд спорів (справ) у судовому засіданні»[2].

Окремим аспектом правоохоронної діяльності є правозахисна діяльність, яка полягає в наданні кожній особі правової допомоги у спірних питаннях, а також захисті фізичних осіб від кримінального обвинувачення.

Законодавство України не містить чіткого переліку державних органів, які є правоохоронними. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»[3] дає неповний перелік органів, які для цілей цього Закону вважаються правоохоронними. У Законах України «Про основи національної безпеки України»[4] та «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави»[5] розкриваються тільки основні ознаки правоохоронних органів. Ряд підзаконних нормативно-правових актів містять невичерпні переліки таких органів.

Національне антикорупційне бюро України

Деякі установчі документи державних органів містять пряму вказівку на їх правоохоронний статус (Див., напр.:[6])

Отже, правоохоронними органами в Україні можна вважати наступні державні органи, або їх підрозділи, що здійснюють правоохоронні функції:

1. суд;
2. прокуратура;
3. поліція;
4. органи служби безпеки;
5. антикорупційні органи (НАБУ, НАЗК, Нацагентство з повернення активів …);
6. Військова служба правопорядку у Збройних Силах України;
7. Служба зовнішньої розвідки України;
8. митні органи;
9. органи охорони державного кордону;
10. органи Державної податкової служби (у тому числі підрозділи податкової міліції органів Державної податкової служби);
11. органи і установи виконання покарань;
12. слідчі ізолятори;
13. органи Державної фінансової інспекції;
14. органи рибоохорони;
15. органи державної лісової охорони;
16. Антимонопольний комітет України;
17. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
18. Управління державної охорони України;
19. Державна санітарно-епідеміологічна служба;
20. Державна екологічна інспекція.

Цей перелік не є вичерпним, він змінюється в залежності від утворення, ліквідації, реорганізації тих чи інших органів. Правильним є підхід до віднесення того чи іншого органу до складу правоохоронних за ознаками, що полягають у безпосередньому здійсненні правоохоронної діяльності. При чому, тут можна виділити:

• органи, головним і основним призначенням яких є правоохоронна діяльність (наприклад, МВС);
• органи, які поряд з іншими видами діяльності, провадять правоохоронну (наприклад, Держсанепідслужба);
• органи, окремі підрозділи яких створені виключно у правоохоронних цілях (наприклад, підрозділи по боротьбі з контрабандою у складі митниць).

• Правозастосування
• Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

• Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Кузьменка Віталія Борисовича щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України (справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки «працівник правоохоронного органу» до працівника державної виконавчої служби): Конституційний Суд; Рішення від 18.04.2012 № 10-рп/2012, справа № 1-13/2012
• Перелік легальних аспектів поняття на сайті НАУ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Опорний конспект лекцій по правоохоронним органам України
• Конспект лекцій ЛНУ

• Кельман М. С. Теорія держави: Навч. посіб. — Тернопіль, 1997
• Куліш А. М. Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України: Моногр. — Ч. 1. — Х., 2007
• Марочкін І. Є., Сибільова Н. В. та ін. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. посіб. — Х., 1996
• Мельник М. І., Хавронюк М. І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навч. посіб. — К., 2002
• Маляренко В. Т. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2007
• Судові та правоохоронні органи України: навч. посіб. / М. В. Ковалів, С. С. Єсімов, Ю. С. Назар, М. Т. Гаврильців, Г. Ю. Лук'янова; Львів. держ. ун-т внутр. справ. — Львів: ЛьвДУВС, 2016. — 386 c.

• Правоохоронні органи // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.