Прескриптивне мовознавство

Прескриптивними в мовознавстві називаються правила, які обумовлюють, як слід говорити. Протиставляються дескриптивним правилам, що описують спостережувані в реальній мові явища [1]. Прескриптивна лінгвістика — одна зі сторін теоретичної лінгвістики, яку називають також нормативною. Вона існує поряд з дескриптивною[2].

Місце в історії лінгвістики

Нормативний підхід до мови панував у всіх лінгвістичних традиціях, причому в європейській традиції норма стала більш жорсткою в Середні століття [3]. Джерелами норми могли бути: 1) авторитетні тексти (грецька і латинська Біблія в європейській традиції, Коран в арабській,«Манйосю» в Японії), 2) граматики (Паніні в індійській лінгвістичній традиції, Присциана в європейській); 3) функціонування сучасної повсякденної мови (якщо її розбіжності з нормою були невеликі) :22—23, Наприклад, елементи прескриптивізму — нормативні правила для французької мови, ⁣ можна знайти в «Граматиці Пора-Рояля» [4]

Відмова від нормативності була притаманна історичному мовознавству, яке досліджувало вивчення історичних змін мов [5], а також пізніших етапів в історії лінгвістики, зокрема американської структурної лінгвістики 1940-х - 1950-х років [6] :241—242

В англійській

На відміну від таких мов, як французька (Французька академія) або італійська (Академія делла Круска), в англійській мові немає органу, який встановлював би загальні правила. Тому в якості авторитетним джерелом можуть бути використані різні публікації. З іншого боку, існує думка, що через те, що єдиної норми не існує, правильність визначається поширеністю, ясністю, традицією, посиланнями на авторитет і ін. Список дискусійних питань в англійській граматиці. Критики прескриптивізму в англійській мові також підкреслюють, що правила часто роблять будь-який варіант мови (частіше британський) «більш правильним», на шкоду іншим[джерело?].

Примітки
  1. Пінкер С. Мовні манери = Языковые манеры / Общ. ред. В. Д. Мазо. — М. : Едиториал УРСС, 2004. — С. 351—384. — ISBN 5-354-00332-6.
  2. Крылов С. И.  // Энциклопедия «Кругосвет».
  3. Алпатов В. М. Лингвистические традиции // {{{Заголовок}}}. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : Языки славянской культуры, 2005. — С. 9—41. — 1500 прим. — ISBN 5-9551-0077-6.
  4. Алпатов В. М. Европейская лингвистика XVI—XVII веков. Грамматика Пор-Рояля // {{{Заголовок}}}. — М., 2005. — С. 42—51.
  5. Шор Р. О.  // Литературная энциклопедия: В 11 т. — М. : Изд-во Ком. Акад., 1929. — Т. 2.
  6. Демьянков В. З.  // Язык и наука конца 20 века. — М. : Институт языкознания РАН, 1995. — С. 239—320.

Література
  • Пешковский А. М.  // Русский язык в школе. — 1923. — Вип. I.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.