Пресупозиція

Пресупози́ція (від лат. prae «попереду» і лат. suppositio → suppono «підставляю», тобто «припущення» ≈ «попереднє припущення») — засадниче поняття сучасної логіки і мовознавства, яке означає базове ствердження, незаперечне знання (аксіому), на основі якої будуються усі подальші твердження, висловлювання, судження, умовиводи тощо.

Пресупозиція — об'єкт дослідження різних наук

Пресупозиція є поняттям, яким оперують логіка і прагматика. Наприклад, твердження «Я писатиму ще статті до Української Вікіпедії» має свою пресупозицію — «я вже писав статті до Української Вікіпедії» (у цьому випадку пресупозиція виражається часткою «ще»). ( А у випадку "дуже добре хочуть писати статті у вікіпедії (ще))" Завдяки своїй практичній стороні, пресупозиція в теперішній час активно застосовується у нейролігвістичному програмуванні (НЛП).

Таким чином, пресупозиція є суміжним поняттям, виступаючи об'єктом досліджень (переважно теоретичних, але також і практичних) різних наук — мовознавства, логіки, психології тощо.

Базисне значення пресупозиції, яке використовують інші науки, міститься у лінгвістиці.

Пресупозиція лінгвістична

Пресупозиція зазвичай стосується розповіді. Компоненти прагматичної ситуації розповіді знаходяться у відношенні взаємообумовленості і в цілому є певним прагматичним комплексом, невід'ємною частиною якого є пресупозиція.

Пресупозиція розповіді є або чітке знання, або припущення мовця про те, що адресат розповіді належить до його мікросвіту, і таким чином здатний домислити або припустити несказанне, але таке, що мислиться в розповіді.

Див. також

Література
  • Пресуппозиція // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 516. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Арутюнова Н. П. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976, 383с.
  • Богуславский И. М. О соотнесении семантических и синтаксических свойств некоторых ограничительных частиц в русском языке: Автореф. канд. дис. М.: 1979. 19с.
  • Бурлакова В. В. Синтаксические структуры современного английского языка. М. Просвещение: 1984, 12с.
  • Виноград Т. Машина, понимающая естественный язык. М.: Мир, 1976, 294с.
  • Ильин Т. М. О понятии «семантическая правильность». — НТИ. Сер.2, 1973, № 9, с. 10-14.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.