Принцип верифікації
При́нцип верифіка́ції (від лат. verus — істинний і facio — роблю) — принцип встановлення осмисленості висловлювань, висунутий логічним позитивізмом (див. Неопозитивізм). Сформульований Морітцом Шліком та Людвігом Вітґенштайном і розвинутий у працях Віденського гуртка. За принципом верифікації, висловлювання вважається осмисленим, якщо можна встановити його істинність або хибність.
Критерії
Істинність або хибність висловлювань встановлюється лише тоді, коли дані відчуттів підтверджують або заперечують їхній зміст, причому, якщо не можна встановити відповідність чи невідповідність змісту висловлювань і даних чуттєвих спостережень, принцип верифікації припускає можливість гіпотетико-логічної перевірки (див. Гіпотетично-дедуктивний метод).
Обмеження
Принцип верифікації, через його суб'єктивно-ідеалістичну сутність, неприйнятний для науки. Визнанням наукової неспроможності принципу верифікації є й той факт, що його не раз модифікували навіть представники логічного позитивізму, зокрема, принцип верифікації вони модифікували у принцип фальсифікації.
Див. також
- Неопозитивізм
- Верифікація
- Верифікація формальна — верифікація в розробці програм.
Література
- Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.