Проскурін Володимир Григорович

Володимир Григорович Проскурін (рос. Владимир Григорьевич Проскурин, 24 січня 1945, Воронеж, РРФСР, СРСР19 липня 2020) радянський футболіст, нападник. Майстер спорту СРСР (1968).

Володимир Проскурін
Особисті дані
Повне ім'я Володимир Григорович
Проскурін
Народження 24 січня 1945(1945-01-24) (77 років)
  Воронеж, СРСР
Смерть 19 липня 2020(2020-07-19) (75 років)
Зріст 180 см
Вага 74 кг
Громадянство СРСР Росія
Позиція нападник
Професіональні клуби*
1963 «Енергія» (Воронеж) 20 (7)
1964—1968 «Труд» (Воронеж) 146 (62)
1969—1970 СКА (Ростов-на-Дону) 41 (22)
1970 «Спартак» (Москва) 7 (4)
1971—1978 «Факел» 239 (120)
Тренерська діяльність**
1980—1981 «Факел» тренер
1981 «Факел»
1982—1983 «Стріла» (Воронеж)
1992—1994 «Іргіз»
Звання, нагороди
Нагороди
Майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Біографія

Вихованець ФШ «Труд» Воронеж (з 1960 р.). Виступи у командах майстрів розпочав у 1963 році в класі «Б» в складі клубу «Енергія», потім грав за «Труд». Як студент Воронезького педагогічного інституту мав бронь від призову в армію (закінчив ВУЗ в 1968 році), але в 1969 році з власної ініціативи перейшов в ростовський СКА. До цього мав запрошення від інших команд вищої групи ленінградського «Зеніту» і куйбишевських «Крил Рад», однак відмовив їм, не будучи впевненим у власній здатності виступати на вищому рівні.

У 1969 році забивши в чемпіонаті 16 м'ячів став, спільно з Миколою Осяніним і Джемалом Херхадзе, став кращим бомбардиром чемпіонату СРСР, однак приз «Найкращому бомбардирові» від газети «Труд», також як і Херхадзе, не отримав, оскільки на думку журналіста газети «Футбол — Хокей» Геннадія Радчука футболісти забили по три голи в останньому матчі в результаті змови.[1] в[2]

Навесні 1970 року Проскурін отримав запрошення перейти в «Торпедо». Розраховуючи отримати в Ростові квартиру, він відмовився від переходу. У серпні, так і не отримавши квартиру, прийняв запрошення Миколи Старостіна і перейшов у московський «Спартак». Зіграв у складі команди лише 7 матчів в чемпіонаті. Також провів 1 гру на Кубок європейських чемпіонів проти швейцарського «Базеля»[3]. Повернувшись на вихідні у Воронеж, Володимир послизнувся в лазні і розпоров собі ногу. В команді вирішили, що травма була обумовлена нетверезим станом Проскуріна, в результаті чого він пішов із «Спартака».

Залікувавши травму, Проскурін повернувся в «Труд», де грав до 1978 року, хоча запрошувався в «Локомотив», «Зеніт», донецький «Шахтар» та луганську «Зорю». Всього в командах майстрів забив 242 голи.

Після завершення футбольної кар'єри працював тренером (1980 — травень 1981) і головним тренером (червень — грудень 1981) «Факела», головним тренером «Стріли» (Воронеж) (1982—1983).

У 1984—1991 роках — старший тренер СПТУ-10 Воронезького облради товариства «Трудові резерви» і голова Федерації футболу Воронежа (у 1991 році, з липня).

У грудні 1991 — червні 1994 років— головний тренер «Іргіза» (Балаково).

З 1996 року — виконавчий директор Воронезького регіону міжрегіонального об'єднання «Чорнозем'я», з 1997 року — віце-президент міжрегіонального об'єднання «Чорнозем'я». Працює інспектором матчів.

Проводиться щорічний обласний юнацький турнір на призи В. Г. Проскуріна.

Досягнення

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.