Протести в Косові (1981)

Після Другої світової війни, незважаючи на прихід до влади комуністів на чолі з Йосипом Брозом Тито, в Косово постійно виникали антисербські та антиюгославські заворушення: причиною тому були сепаратистські настрої серед косовських албанців. У період з 1971 по 1981 роки Косово вимушені були залишити близько 50000 сербів через постійні переслідування зі сторони албанців (з 1961 року процент сербського населення там упав з 18,4 % до 13,2 %), і зупинити їх не був в силах навіть Йосип Броз Тито, не дивлячись на надання широкої автономії Косову як Соціалістичному автономному краю[2].

Албанські націоналісти, котрі були готові до активних дій, чекали відповідного приводу. Сприятливі умови почали складатися для албанців вже після смерті Йосипа Броза Тіто, який все-таки міг стримувати бунтівників. Жоден з його наступників не володів достатніми морально-вольовими якостями і жорстким характером, щоб запобігти збройному повстанню або бунту албанців. Довгоочікуваним приводом для демонстрації став бунт студентів Приштінського університету: 11 березня 1981 група студентів вийшла на вулиці Пріштіни із засудженнями якості житла та обслуговування студентів в університеті (за їхніми словами, в гуртожитках були жахливі умови, а в їдальні годували неякісною їжею). Мітинг був розігнаний міліцією, що і спровокувало албанців на подальші виступи.

Після закінчення заворушень підрозділи ЮНА, задіяні в Косово і Метохії, повернулися до колишньої організаційно-штатної структури. Сербський військовий дослідник Боян Димитрієвич писав, що події в Косові змусили югославське військове керівництво задуматися про можливості застосування армії на своїй території з метою підтримки порядку і запобігання можливих заколотів[3].

События в крае вызвали серьезное беспокойство среди югославского руководства. В апреле 1981 года на заседании Президиума СФРЮ и Союзного совета по защите конституционного порядка, Л. Колишевский заявил[4]:

Мілошевич став першим головою сербських комуністів, що відкрито підтримав сербів Косова і Метохії

По мнению К. В. Никифорова, беспорядки в Косове стали основной причиной изменения настроений в среде сербской оппозиционной интеллигенции. Если раньше она придерживалась общеюгославских демократических идей и считала югославскую федерацию лучшим решением сербского вопроса, то после событий в Косове она начала все больше ориентироваться на национальные идеи и видеть в Югославии механизм для подавления всего сербского[5].

Напряженность в Косове негативно сказывалась на югославской экономике и подпитывала политико-идеологический кризис. Кроме албанских выступлений внимание привлекали также косовские сербы, чье положение в крае постепенно ухудшалось. Для того, чтобы обратить на себя внимание, представители живущих в Косове сербов начали инициировать коллективные петиции в вышестоящие органы власти и организовывать марши протеста на Белград. Спустя некоторое время югославские власти сформировали рабочую группу во главе с представителем Словении в Президиуме ЦК СКЮ Миланом Кучаном. В апреле 1986 года край также посетил Иван Стамболич, глава Президиума СР Сербии. Он отметил, что протесты местных сербов оправданы, но в то же время предостерег их от связи с теми, кто ими манипулирует[5].

24 апреля 1987 года край посетил новый глава Центрального комитета Союза коммунистов Сербии Слободан Милошевич. Во время его встречи с краевым руководством в Косово-Поле близ здания, где шли переговоры, произошла стычка между сербскими демонстрантами и состоящей из албанцев милицией, охранявшей встречу. Милошевич вышел к демонстрантам и произнес ставшую впоследствии знаменитой фразу: «Никто не смеет вас бить». Выступая перед сербскими демонстрантами, Милошевич критиковал как албанский, так и сербский национализм, однако с того момента в глазах многих сербов он стал выглядеть главным защитником сербских интересов в Югославии и в Косове в частности. По мнению К. В. Никифорова, встречи Милошевича с косовскими сербами оказали на него значительное влияние, с этого момента он встал во главе массового национального движения сербов[6][7].

• Гуськова Е. Ю. История югославского кризиса (1990—2000). — М. : Русское право / Русский Национальный Фонд, 2001. — 720 с. — ISBN 5-9419-1003-7.
• Югославия в XX веке: очерки политической истории. — М. : Индрик, 2011. — 888 с. — ISBN 9785916741216.
• Никифоров К. В. Сербия на Балканах. XX век. — Индрик, 2012. — 176 с. — ISBN 978-5-91674-209-1.
• Чиркович Сима. История сербов. — М. : Весь мир, 2009. — 448 с. — ISBN 978-5-7777-0431-3.
• Dimitrijević B. Modernizacija i intervencija: jugoslovenske oklopne jedinice. — Beograd : Institut za savremenu istoriju, 2010. — 406 с. — 400 прим. — ISBN 978-86-7403-138-4.

• 1981 demonstrations in Kosovo (англ.). Процитовано 27 серпня 2015.
• The 1981 kosovar uprising (англ.). Процитовано 27 серпня 2015.
• Savremena istorija Kosova (серб.). Процитовано 27 серпня 2015.
• Context of 'March 1981 and after: Kosovo Communist Leadership Blamed for Demonstrations' (англ.). Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 серпня 2015.