Протоєгиптяни

За результатами краніології основними расами, з яких утворилися протоєгиптяни доісторичного періоду Халфанської культури часів мезоліту, були східні африканці (протокушити та протоефіопи) й індо-середземноморці (протосеміти та іберо-маври). В часи себільської та харифійської культур основу становили європеоїди, що прийшли з заходу або південного заходу). В цей час відбувався загальний расогенез.

В часи тайсійської культури та Фаюму А сюди прибувають представники іберо-мавританської культури (частини середземноморської раси). Остаточно вони набули свого формування в часи неоліту (період Бадарійської культури та Мааді-Буто). В цей час до них додалися протолівійці, які належали до європеоїдів (були стрункими та світловолосими).

Докладні дослідження показали, що генний потік йшов з півночі на південь, ніж з півдня на північ. Втім у Куші, що тривалий час був частиною Єгипту переважав негроїдний тип.

Більшість дослідників вважає, що зовнішність та генний склад протоєгиптян мало відрізняється від єгиптян історичного (династичного періоду). Лише у XVII ст. до н. е. у Нижньому Єгипті посилився азійський вплив після вторгнення гіксосів. А після занепаду XIX династії (XI ст. до н. е.) починається вплив лівійців у Нижньому та нубійців (негроїдів) у Верхньому Єгипті.

У додинастичний період кількість протоєгиптян становила близько 1 млн осіб.

З початку династичних часів, близько 3000 до н. е., до епохи Птолемеїв, численні дані відображають зміни расового фенотипу в Єгипті ,демонструючи взаємодію Верхньоєгипетського (більш негроїдного) і Нижньоєгипетського (більш європеоїдного) типів. Расова історія Єгипту протягом трьох тисяч років демонструє поступову заміну Верхньоєгипетського расовим типом з Нижнього Єгипту.

Серед наскельних зображень в пустелях Єгипту і Нубії виявлено 4 расові варіанти: найдавніші мисливці, «хамітичні» гірські жителі — предки блемміїв і беджа, ранні мешканці долини Нілу і ранні мешканці оазів східного краю долини Нілу.

За деякими розрахунками, 30-35 % становили «негроїди», 30 % «середземноморці», 40-35 % — «кроманьйоїди» і метиси. Інші дослідники на основі іконографічних матеріалів виділяють 6 типів: лівійський (протолівійці), тип з берега Червоного моря (протоханаанеї), тип з Арабської пустелі, тип Нижнього Єгипту, тип Середнього Єгипту, тип Верхнього Єгипту (протокушити). Можливо це більш детальний поділ перших трьох типів.

Водночас населення доісторичного та додинастичного Єгипту не можна розглядати як однорідне. Завжди була явна клінальная мінливість від більш негроїдного півдня до більш європеоїдної півночі. В расовому відношенні могли сильно відрізнятися правлячі верстви. Наприклад, в царських похованнях Абідоса окремі скелети виглядають набагато більш «індосередземноморськими» на тлі більш негроїдних общинників.

Зміни з доісторичних часів додинастичного періоду зводяться до збільшення частки брахікефальних індивідів і, можливо, деякого відносного звуження обличчя. Брахикефалія стає помітною в часи фараонів. У IV тис. до н. е. основними були темеху, тобто світловолосі особи, та техену — тёмноволосі та смагляві.

Череп протоєгиптянина довгий, середньоширокий і середньовисокий, мезокранний на межі доліхокранії, з досить вузьким чолом, з не дуже високим і вузьким мезенним ортогнатним обличям, середньоширокими і низькими мезоконхними очницями, средньошироким сильнопрофільованим міжочним простором, середньовисоким і средньоширокім мезорінним носом, дуже широкими, але сильно профільованими і помітно виступаючими носовими кістками, маленькою щелепою.

Численні образотворчі джерела донесли зовнішність білявої аристократії Стародавнього Єгипту. Дослідник К. С. Кун відзначав той факт, що єгипетський правлячий клас помітно відрізнявся від народної маси. У середовищі аристократії широко розповсюджена доліхокефалія, нерідкісні світле волосся і очі.

• J. Vercoutter (eds.) The Near East: The Early Civilizations (1968, 3 vol.)
• Vercoutter, Jean Symposium on the Peopling of Ancient Egypt and the Deciphering of the Meroitic Script; Cairo; 1974
• Karl Butzer, Early Hydraulic Civilization (University of Chicago Press, 1976), 80-87, fig. 13
• L. Parks, Ancient Egyptians Wore Wigs, Egypt Revealed, May 29, 2000
• E.Bruner, F. Ricci, G. Manzi. Faces from the ancient Fezzan: a geometric morphometric approach. В Сб.: Sand, stones, and bones. The archaeology of death in the Wadi Tanezzuft valley. All'Insegna del Giglio, Firenze, 2002.
• Barry J. Kemp, Anatomy of a Civilization (2nd edition. London & New York: Routledge, 2006), 49-50