Прохоров Микола Олександрович
Мико́ла Олекса́ндрович Про́хоров (12 березня 1990 — 29 серпня 2014) — солдат 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Прохоров Микола Олександрович | |
---|---|
Солдат | |
| |
Загальна інформація | |
Народження |
12 березня 1990 Любимівка |
Смерть |
29 серпня 2014 (24 роки) Червоносільське |
Військова служба | |
Роки служби | 2014 |
Приналежність | Україна |
Вид ЗС | Сухопутні війська |
Рід військ | Механізовані війська |
Формування | 93 ОМБр |
Війни / битви | |
Нагороди та відзнаки | |
Короткий життєпис
Закінчив Михайлівське ВПУ № 52, здобув професії тракториста-машиніста та слюсаря-ремонтника. Хотів стати військовим. Проживав у селі Осипенко (Бердянський район). Після строкової служби водієм (проходив у Львівській області) 2 квітня 2014 року пішов до лав ЗСУ у першу хвилю мобілізації. Солдат, стрілець, 93-тя окрема механізована бригада.
Загинув під Іловайськом під час прориву з оточення «зеленим коридором» на дорозі поблизу села Червоносільське. 3 вересня 2014-го тіло Миколи Прохорова разом з тілами 96 інших загиблих у Іловайському котлі привезено до дніпропетровського моргу.
16 жовтня 2014-го тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська, як невпізнаний Герой. Упізнаний за тестами ДНК.
У травні 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, похованих під Дніпропетровськом. Після проходження юридичних процедур 3 липня 2015 року перепохований у Любимівці.
Залишилися мама, дружина та донька 2012 р.н.
Нагороди
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений
- 16 січня 2016 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1]
Примітки
- Указ Президента України від 16 січня 2016 року № 9/2016 «Про відзначення державними нагородами України»