Прощай, село

«Прощай, село» — п'єса українського письменника Миколи Куліша, останній твір трилогії про українське село, до якої входили також твори «97» і «Комуна в степах».

Закінчено написання твору було у лютому 1933 року, тоді ж опубліковано у журналі «Радянська література» (№ 4). Наступного року вона вийшла окремим виданням (Харків — «Радянська література») — вже під назвою «Поворот Марка». Між цими двома виданнями сталися важливі події у тодішньому літературному житті України — самогубства Хвильового і Скрипника, ситуація різко загострилася і почалися арешти. Через це на вимоугу видавництва довелося змінити назву драми — у назві «Прощай, село» цензори вбачали мало не знищення українського села під час примусової колективізації та штучного голоду 1932—1933 років.

Автор був змушений також зробити значні зміни і у тексті, зокрема у ІІ дії картині другій, яві 1-ій: якщо у першому варіанті Марко лише натяком підтримує Дмитрика, то в другому сказано уже прямо: «І Дмитрика прийняв до комсомолу…». Харкатерною є також зміна у фіналі: Роман тепер уже не сумнівається, який йому обрати шлях: «Аж ось коли легше стало. Рушаю тепер, Марку, з тобою і з вами, товариші, рушаю без ваги!». Навіть остання ремарка у двох редакціях відрізняється: у першому — «Вибухла музика. Зарипіли вози», у другому — «Вибухла музика. Задзвеніли плуги».

Через ці та інші причини п'єса «Прощай, село» майже не показувалася на сценах тодішніх театрів. Єдина з відомих прем'єр того часу — вистава Київського Польського театру (постановка Л. Шклярського, художник Б. Вейсман, композитор І. Ройзентур, 1933 рік).

Так за іронією долі, гостросучасний твір про українське село виходив тоді до глядача в одязі польського слова

[1]

Після тривалої перерви п'єсу тричі друкувало видавництво «Дніпро» — у 1960, 1969 та 1983 роках.

У ЦДАЛМ (Москва) зберігається примірник російського перекладу п'єси (1930—1934), зроблений П. Зенкевичем[2]