Прядильна машина

Прядильна машина машина, на якій з рівниці (або вовняної стрічки) виготовляють пряжу.

Прядка
Прядка

Ще за кілька тисячоліть до нашої ери майже всі народи застосовували ручний спосіб створення пряжі: витягали з маси волокон (переважно вовни, льону, бавовни, коноплі) вузеньку стрічечку і зсукували її пальцями. Першими знаряддями прядіння стали палички-кужівки, на яких кріпилася кужіль, і ручні веретена, на які намотували пряжу. Досконалішими були прядки, веретена яких приводилися в рух від обертового колеса. З XV століття в Європі почали використовувати прядки з ножним приводом, які одночасно зсукували пряжу і намотували її на веретено (самопрядки). В 1738 у Великій Британії запатентовано першу машину безперервного прядіння з витяжним приладом, на якій витягали, скручували і намотували пряжу. Пізніше у Великій Британії і Франції було створено кілька типів машин прядильного виробництва (прядка «Дженні», прядильна рама, мюль-машина, ватермашина).

Найпоширенішими сучасними прядильними машинами є кільцеві (з веретеном) і пневмомеханічні (без веретена, розроблені наприкінці 60-х років радянськими і чехословацькими спеціалістами). На кільцевій прядильній машині рівниця (або стрічка) потрапляє з котушки у витяжний прилад, де витягується до заданої товщини, потім, проходячи через ниткопровідник та бігунок, скручується, після чого за допомогою веретена намотується на шпулю (патрон тощо). У продуктивніших пневмомеханічних прядильних машинах рівниця роз'єднується на окремі волокна, які потоком повітря подаються в швидкообертову камеру, де з них формується пряжа. Подальше удосконалення прядильних машин спрямоване на підвищення швидкості прядіння, поліпшення конструкції розділяючих пристроїв, розширення діапазону товщин виробленої пряжі тощо.

Див. також

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.