Південноосетинська війна (1991—1992)

4 січня населення Цхінвала, стривожене чутками про прибуття з Тбілісі міліцейських підрозділів, роззброїли грузинських міліціонерів, що знаходилися в місті[4]. В той же день був побитий та відпущений босоніж грузинський міліціонер, що зазначено як в Цхінвальському, так і в Горійській районної лікарні[2]. Військовий комендант Цхінвала поставив ультиматум про здачу зброї до 24 годин 6 січня, але вже в ніч з 5 на 6 січня в місто увійшов трьохтисячний загін МВС Грузії[4]. Вранці 6 січня в Цхінвалі та Джавському районі спалахнули збройні зіткнення із застосуванням гранатометів. Наступного дня у Владикавказі при посередництві МВС Північної Осетії було досягнуто рішення про припинення вогню, але через дві години ситуація знову загострилася і частини грузинської міліції були витіснені з території Джавського району[4].

25 січня міністр внутрішніх справ Грузії Ділар Хабуліані домовився з осетинською стороною про виведення підрозділів МВС Грузії та припинення вогню за умови здачі викраденої у грузинської міліції зброї, проте, після затримання 29 січня військовим комендантом Цхінвала Кванталіані Голови Верховної Ради Південної Осетії Тореза Кулумбегова, ситуація в регіоні знову загострилася[5]. Грузинська міліція змушена була залишити Цхінвалі ще 26 січня, закріпившись на в'їзді в місто, де був розміщений штаб та бронетехніка. Частина сил також перебувала в грузинських селах на північ від Цхінвалі[2]. Сутички між протиборчими сторонами спалахнули в передмістях Цхінвалі. Так 31 січня сталося велике зіткнення між грузинськими воєнізованими формуваннями з осетинами за декілька кілометрів від міста[5].

Грузинські сили контролювали стратегічні висоти навколо Цхінвалі, ведучи обстріл міста, а осетинські загони, що базувалися в блокованому Цхінвалі, відчували гостру нестачу зброї та боєприпасів та діяли дрібними диверсійними групами. В середині березня голова Верховної Ради РРФСР Єльцин Борис Миколайович здійснив поїздку на Кавказ, де 23 березня на кордоні Грузії та Північної Осетії зустрівся зі своїм грузинським колегою Звіадом Гамсахурдія. У ході зустрічі сторони підписали протокол про врегулювання ситуації в Південній Осетії[6], у відповідь на що 26 березня в Цхінвалі пройшов мітинг під гаслом «Ганьба Єльцину за змову з грузинськими фашистами !» [7]. Запропоноване в протоколі рішення передбачало введення на територію Південної Осетії спільного контингенту російських та грузинських добровольців загальною чисельністю близько 400 осіб, але дана угода викликала широкі протести різних політичних сил Росії, в результаті чого Верховна Рада РФ заблокувала проведення миротворчої операції[6]. 4 травня Рада народних депутатів Південної Осетії ухвалила рішення про скасування Південно-Осетинської Радянської Республіки та повернення її до статусу автономної області[8]. Через чотири місяця 1 вересня того ж року сесія Ради народних депутатів Південної Осетії скасувала рішення зборів депутатів від 4 травня, проголосивши Республіку Південна Осетія.

19 січня 1992 року в Південній Осетії пройшов референдум, в результаті якого 98 % проголосували за незалежність та приєднання до Росії[9]. Грузинське населення Південної Осетії не узяло участь в голосуванні, проте свою участь на референдумі взяли московські та санкт-петербурзькі осетини, а також біженці, що знаходяться в Північної Осетії[9]. Незважаючи на це частини Національної гвардії Грузії з важкою технікою продовжували безуспішно осаджувати Цхінвалі й інші населені пункти бунтівного регіону. 25 квітня територію Південної Осетії залишив батальйон особливого призначення МВС Росії (раніше СРСР), в результаті чого Конфедерація гірських народів Кавказу, яка підтримала осетин в їх прагненні приєднатися до Росії, оголосила виведення військ "черговою зрадою інтересів Південно-Осетії ", у відповідь на що голова Держкомнацу Грузії Олександр Кавсадзе 28 квітня по тбіліському ТВ поклав на конфедерацію всю відповідальність за можливе загострення ситуації в Цхінвальському районі[10]. 12 травня грузинські штаб з врегулювання положення в Цхінвальському регіоні направив до Південної Осетії контингент міліціонерів чисельністю 250 осіб, але осетинські загони самооборони спробували взяти їх в полон та атакували грузинські села Тамарашені та Ерегві[11]. У ході контрудару грузинських формувань під контроль останнього перейшло селище Прісі поблизу Цхінвалі[11].

Бойові дії, що зійшли на рівень одиночних вогняних контактів та рейдів, були припинені після підписання Дагомиських угод між Росією та Грузією. 14 липня 1992 в зону конфлікту були введені миротворчі сили в складі трьох батальйонів (російського, грузинського та осетинського).