Півторипавло Віктор Вікторович

Віктор Півторипавло народився в місті Торецьку Донецької області. У першому класі він самостійно записався в музичну школу і з успіхом її закінчив[2]. По закінченні Ростовського музичного училища Віктор вступив до Ростовської державної консерваторії, а після її закінчення почав викладацьку діяльність по класу ударних[3].

На відміну від автора текстів пісень групи Івана Трофімова, який займався концептуальними ідеями та ефектно формулювати їх у програмних інтерв'ю[6], Віктор Півторипавло не робив гучних політичних заяв. Якщо «головний ідеолог» не раз говорив про приховані симпатіях групи до екстремальних настроям («Ми екстремісти за своїми політичними переконаннями, за своїми естетичними концепціям, але музично ми перебуваємо в рамках дуже старого мейнстріму…»)[6], то вокаліст частіше давав зрозуміти, що, переважно, іронічно ставиться до серйозної «ідеології».

В інтерв'ю 2007 року він говорив:

я дійсно можу почухати язиком. Але взагалі я як громадянин дуже пасивний. Жодного разу в житті не голосував, ніколи не перебував у жодній політичній організації — лише в жовтенятах... Я став дуже цинічною людиною, в 80-і роки я таким не був. Проте я вже тоді не дуже любив рокерів, що вилазили на сцену з прапорами. Серед них, звичайно, були і є талановиті люди, але... Всі ці червоні прапори на сцені у часи Перебудови, хрипкі, надривні голоси — оперета...[11]

Відповідаючи на запитання про стиль групи (зокрема, про «прозорість звучання», що для багатьох виявилася несподіваною), він говорив:

А що шуміти? Зараз всі шумлять, дзижчать, а ми, навпаки, прагнемо чистого та прозорого звучання. Хочеться якогось мінімалізму, адже навіть в тамтам можна лупити так, що це буде прозоро. Взагалі, ми завжди прагнемо зробити протилежне тому, що нас дратує в інших.[8]

Разом з тим, Віктор Півторипавло не раз різко висловлювався про вітчизняний шоу-бізнес. Про причини існуючого в шоу-бізнесі порядку речей він говорив: «Я все скидаю на жадібність та ненажерливість продюсерів. Бажання цих людей заробити багато грошей є від початку хибним і веде до погіршення якості товару. Але не до такої ж міри…»[11].

Після третього альбому «Запрещённые барабанщики» виявилися практично поза радіо-форматом: вони мали можливість доносити до слухача свою продукцію лише через «Радіо Шансон», але не бажали робити цього з принципових міркувань. На питання кореспондента про те, як учасники групи ставляться до «російського шансону», Півторипавло відповідав:

Терпіти не можемо. Ось той пласт музики, який називається «блатна пісня» — до нього ставимося дуже шанобливо. Це Аркадий Северный, Бока Давидян, Володимир Шиваловський, Костянтин Бєляєв, з яким Ми підтримуємо стосунки та періодично граємо концерти — це справжній міський фольклор, він, може бути, і непоказний, але щирий, йде від душі до вподоби. До «російському шансону» це не має ні найменшого стосунку.

— В. Півторипавло.[10]

Так само різко він відгукувався про «доморослий» варіант хіп-хопу (обумовлюючи, що до автентичного ставиться прекрасно) : «… Оскільки це — брехня. Коли людина вимовляє фрази типу ' за модний прикид виганяли зі школи ', це — брехня. Зі школи за інші речі виганяли…»[10]

Віктор Півторипавло заперечував проти численних ярликів, які преса навішувала на групу, зокрема — проти вживання по відношенню до її творчості терміна «стьоб»:

У нас взагалі його немає. Просто це іронічна манера вираження думки, може бути, трохи цинічна за рахунок якихось смислових стиків і гри слів. Насправді те, що ти називаєш стьобом, це — карнавальність, ярмарковість. Зараз у світі живе шість мільярдів людей, які постійно перебувають у стані стресу. Ми ж намагаємося сприймати життя як карнавал у всіх його іпостасях. На ярмарку є різні персонажі — хороші, погані, сумні. А є Петрушка. Він і попа палицею б'є, і тут же пристав. А сам він не гарний і не поганий, він злий. Ось ми — такі Петрушки.[10]

На думку вокаліста групи, «Запрещённые барабанщики» відрізняються від інших «… за рахунок ненав'язливого сміху над собою та чорного гумору, які давненько відсутні на естраді, на рок-і андерграунд-сцені. А ще за рахунок простоти та наївності».[11]

Ми ніколи не замислювалися, якою <музика групи> повинна бути, головне — щоб <була> відкритою та чесною. Якщо ця умова не виконується, то рухатися далі безглуздо. Не важливо, який зараз час — 80-ті роки минулого століття або XXI століття. Важливо бути самим собою, показувати, що ти вмієш, і найголовніше — для чого. А якщо те, що ти робиш чесно, ще й цікаво хоча б двом-трьом людям, воно вже має право на існування. Якщо тобі починають дзвонити після концерту та закидати твій поштовий ящик різними неоднозначними листами, значить, ти не дарма жуєш свій хліб. Інакше ми б давно зайнялися більш грошовою справою.[11]

Віктор Півторипавло одружений, у нього троє дітей[2].

• Віктор Півторипавло на сайті групи «Запрещённые барабанщики»