Пікардійська вівчарка
Пікардійська вівчарка (англ. Berger Picard) — порода собак собаки середнього розміру з видовженим корпусом і ворсистим шерстяним покривом. Ця кудлата зачіска надає їм простакуватого вигляду, який долається жвавим розумом і кмітливістю волоханів. Завдяки довгим ногам вони належать до найвищих вівчарок і надійно охороняють пасовиська. Пікардійські вівчарки випромінюють енергію і постійно перебувають у спортивній формі. Серед їхніх природних потреб — увага з боку господара, можливість спілкування з ним.
| Пікардійська вівчарка | |
|---|---|
| Походження | Франція |
| Характеристики | |
| Зріст | Кобелі — 65см Самки —55см |
| Вага | Самці: 32кг Самки: 23кг |
| Пес свійський (Canis lupus familiaris) | |
Опис
Пікардійська вівчарка — стрункий собака з видовженою головою, широко розташованими гострими вухами і веселим виразом очей. Жмути грубої шерсті мають широку гаму відтінків. Серед них сіро-чорний і сірий з вкрапленнями чорного, сіро-блакитний і сіро-рудий, сіро-опаловий різної світлоти. Зустрічаються білі відмітки на грудях та кінчиках лап, суцільно білий окрас не визнається стандартом. Шерсть по всьому тілу має однакову довжину — зазвичай, 5-6 см, формує середню за розмірами борідку і вкриває собаку аж до кінчика вигнутого хвоста.
Характер
Ці собаки мають наполегливий характер і жвавий розум, потребують спілкування з господарем. До людського оточення звикають упродовж двох років, зате потім виявляють належну увагу і турботу дітям. Дуже працелюбні і сповнені енергією, почуваються щасливими, якщо залучити їх до роботи на увесь день. Прикметна риса характеру — міцна прив'язаність до господара, розлуку з яким пікардійська вівчарка переживає дуже гостро. Справжню насолоду цей собака отримує від великої кількості уваги з боку людини.
Історія
Ця порода є найстарішою у Франції, куди її привезли в ІХ ст. За однією версією, пікардійські вівчарки виникли в результаті схрещування бріарів і босеронів, за іншою — від голландських і бельгійських вівчарок. Після двох Світових Війн ХХ ст. чисельність породи катастрофічно зменшилась, проте вона відроджується. На усій планеті налічують близько 4300 особин пікардійських вівчарок. За межами Батьківщини ці кудлаті пастухи зустрічаються вкрай рідко, лише у Канаді і США.
Догляд
Як і іншим пастушим собакам, пікардійським вівчаркам потрібно багато простору. Але, на відміну від своїх колег, вони сильніше потребують спілкування. Прагнення постійно перебувати поруч з господарем часто перемагає інстинкти, і вівчарка може надати перевагу домашній компанії перед самотністю на вулиці. Якщо Ви в змозі забезпечити собаку тривалими прогулянками, можете завести його для проживання й у міській квартирі. Розчісувати кудлату шерсть Вам доведеться 3-4 рази на тиждень або й частіше, купати собаку — за рівнем забруднення.
Здоров'я, хвороби
Кудлаті пастухи, зазвичай, захищені від різноманітних захворювань міцним природним імунітетом. Єдина хвороба, яка загрожує пікардійській вівчарці — це дисплазія тазобедрового суглоба. За умов неналежного догляду — якщо собаку обмежувати в прогулянках, він набуде дистрофію. Можливі також деякі захворювання очей, зокрема, спадкова прогресивна атрофія сітківки. Цуценята до однорічного віку можуть набути проблем через протяг або бруд, що потрапив в око — у старшому віці ці загрози минають.
Дресирування, тренування
Високий рівень інтелекту собак пікарді створює хороші передумови для навчання. Проте, у них трапляються періоди особливої впертості — у дресуванні Вам слід бути послідовним, терплячим і доволі строгим. Фізична активність вкрай необхідна пікардійській вівчарці, яка полюбляє стрімкий рух неозорими пасовиськами. Дозвольте собаці плавати, бігти за велосипедом чи супроводжувати Вас у пішій прогулянці, не бійтесь піддавати його тривалим тренуванням. Залишившись без діла, Ваш улюбленець почне бешкетувати і псувати майно.