Пісківський історико-меморіальний музей Павла Тичини

Відкрили «Музей історії села Піски» в травні 1972 року на честь встановлення радянської влади в Україні. Музей відкрили в спеціально збудованому на родинному подвір"ї Тичин приміщенні.[1]. Але в музеї лише одна кімната музею була відведена поетові Павлу Тичині.[2]

За листом Анатолія Погрібного, який починав свою діяльність істориком в Пісківській школі,прийняли рішення, що в селі має бути Музей Тичини. Створюється державний комітет з відзначення ювілею Павла Тичини,виділяється 127 тисяч радянських карбованців, приводиться в порядок майдан перед хатою, прокладають 10 км дороги, відбудовується хата за спогадами родичів, ставиться пам'ятник, але й далі музей називається Музей історії села.[2]

Музей історії села Піски відкрито в травні 1972 (є також і дві інші дати - листопад 1967 р. та серпень 1972 року)^{[джерело?]}.У травні 1981 з нагоди відзнення 90-річчя з дня народження Павла Тичини відкрили відбудовану родинну хату поета, відтворену за кресленнями родича Тичини — архітектора Андрія Ноздріна та спогадами сестри поета Оксани Григорівни. Справжня хата Тичини була спалена під час каральної операції за дії партизанів в 1942.

У 2010 році з ініціативи Київського літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини музей перейменовано у Пісківський історико-меморіальний музей Павла Тичини, однак профіль музею залишено історичним.

Фонди музею налічують 1,5 тисячі експонатів. У їх числі — особисті речі Павла Тичини (до 10 експонатів), книги поезій Павла Тичини, матеріали, пов'язані з життям і діяльністю місцевих жителів — учасників німецько-радянської війни, особисті речі партизанів загону імені Щорса, предмети побуту.

Хата білостінна з обкладеною дошками призьбою, з голубими лиштвами, з світло-брунатними дверима. Просторі сіни, а за ними — перша кімната. Зараз тут розміщена етнографічна експозиція, яка відображає побут селян кінця XIX-початку XX століття. В центрі — селянська піч, ліворуч якої піл, де на ряднині стоять великі макітри, полив'яний ківш. На коминку — гасова лампа. На черені висушені польові та лугові трави, квіти. Меморіальних речей чи предметів побуту родини Тичин не збереглося. Однак один з листів, написаних бурсаком-Тичиною додому, оздоблений малюнком, де зображена їх родинна хата. Цей малюнок – втілення дитячої любові до своєї родини та до своєї домівки.

На подвір'ї біля стін оселі стоїть пам'ятник поетові. Перед хатою — криниця.

Експозиція музею продовжується в сусідньому приміщенні історичного музею, де одна з кімнат присвячена Павлові Тичині. Шість стендів, книжкові полиці, вітрини ведуть у світ життєвого та творчого шляху поета. Представлені експонати, надані дружиною поета та, після її смерті, Київським літературно-меморіальним музеєм-квартирою Павла Тичини.

• 27 січня 2011 сільську школу імені Павла Тичини відвідав віце-спікер Верховної Ради України М. В. Томенко. Його супроводжували заст.директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України С. А. Гальченко та директор Літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини в Києві Т. В. Сосновська.
• 14 травня 2011 в Пісках відбулося музично-поетичне свято до 120-річчя Павла Тичини «Живим вогнем своїм я грію»[3].
• 16 вересня 2011 - на подвір'ї Пісківської школи імені Павла Тичини була висаджена трояндова алея. Ініціаторами цієї акції та її очільниками виступили Б.І.Олійник та Т.В.Сосновська.

Перший директор музею — Тращук Леонід Миколайович (12 жовтня 1926, село Стара Прилука Вінницької області).

• Історико-краєзнавчий музей с. Піски
• Пісківський історико-меморіальний музей П. Г. Тичини Рідна країна. Світоглядний портал.
• Хата Тичин Сайт Квартири-музею П. Г. Тичини

• Пісок села історії музей // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. — К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1990. — С. 627.