Райони Туреччини

Туреччина складається із 81 ілу (провінції), які діляться на 957 районів (тур. ilçe,ілче).

Іли Туреччини

У часи Османської імперії і в перші роки Турецької республіки відповідна адміністративна одиниця називалася каза. До складу району може входити як урбанізована територія, так і сільська місцевість.

Один з районів ілу є «центральним районом» (тур. merkez ilçe, Меркез ілче), зазвичай, він має ту ж назву, що й іл (але є і виняток — наприклад, адміністративний центр ілу Хатай знаходиться в Антак'ї). Главою центрального району є призначуваний віце-губернатор, інші райони очолюються каймаками.

Кожний район (включаючи центральний) є одиницею адміністративного поділу ілу. Район управляється з районного центру (тур. ilçe merkezi, ілче меркез), де розташована резиденція відповідного призначуваного каймакама, відповідального перед валі (губернатором) ілу. У центральному районі каймакам відсутній, оскільки цей район управляється віце-губернатором.

У кожному районному центрі є муніципалітет (тур. belediye,беледіє), очолюваний обраним мером, який управляє певним муніципальним районом (зазвичай збігається з урбанізованою зоною (тур. belde,белде) ). У великій кількості поселень, які не є районними центрами, також є муніципалітети; такі поселення також називаються белде. У таких белде є мер (відповідає за відповідний муніципальний район), але відсутній каймакам; вони адміністративно підпорядковуються райцентру того району, в межах якого знаходяться.

Нижньою одиницею адміністративного поділу району є село, на чолі якої — обраний сільський староста (тур. köy muhtarı кьой мухтари), що відповідає за певні адміністративні питання (реєстрація жителів, тощо.). Населені пункти міського типу поділяються на квартали (тур. mahalle,махалле), тут аналогічна посада називається «староста кварталу» (тур. mahalle muhtarı,махалле мухтари).

Буває, що белде стає крупніше того районного центру, якому він підпорядкований; буває, що районний центр стає крупніше того центрального району, якому він підпорядковується. Нарешті, у великих агломераціях (типу Стамбулу або Ізміру) вводиться додатковий рівень адміністративного розподілу — обирається глава, якому підпорядковуються інші мери і муніципалітети.