Регбі

Метою гри є приземлення м'яча у заліковому полі (місті) або ж забиття його ногою над перекладиною воріт у межах, позначених двома стійками.

Гра між Австралією та Новою Зеландією

Сутичка

У реґбі грають руками й ногами. При грі руками заборонено передавати м'яч вперед. Ногами м'яч бити вперед можна.

Гравець, який перебуває перед лінією м'яча вважається поза грою й не може брати в ній участі. Гравцю, який лежить на землі, теж заборонено брати участь у грі. Повалений на землю гравець зобов'язаний якомога швидше випустити м'яч із рук.

Просування гравця з м'ячем можна зупинити, схопивши його двома руками й поваливши на землю. Заборонено захоплювати гравця за шию чи однією рукою. Заборонені підніжки.

При виході м'яча з гри за бічну лінію його вкидають у коридор, який формується із гравців обох команд.

При грі вперед та інших дрібних порушеннях у основному виді регбі (регбі-15) призначається сутичка, в якій м'яч вкидається між двома групами із восьми гравців, і ті намагаються вибороти його, відштовхуючи групу супротивника.

При серйозніших порушеннях (наприклад, офсайді) призначаються карні удари.

Особливо груба гра карається вилученням на десять хвилин (жовта картка) чи з гри (червона картка).

У найпоширенішому варіанті (регбі-15) гра складається із двох таймів тривалістю 40 хвилин кожен. Проте, після того, як час тайму вибіг, боротьба не припиняється, доки м'яч не вийде з гри.

В основному виді регбі (регбі-15, регбі-юніон) за приземлення м'яча в місті супротивника дається 5 очок й право на спробу реалізації. При успішній реалізації дається ще два очки.

За влучне пробиття карного удару дається 3 очки. Те ж саме стосується влучного удару з відскоку від землі (дроп-голу).

У регбі-13 за приземлення м'яча в заліковому полі команда отримує 4 очки і право на спробу реалізації. За успішну реалізацію команда отримує ще два очки.

Ця дошка нагадує про славне діяння Вільяма Вебба Елліса, першого, хто наважився порушити правила футболу, схопивши м'яч руками та побіг з ним. Так виникла гра регбі в 1823 році

Ігри-сутички народного футболу (Medieval football) в Англії, зазвичай, проводилися в переддень релігійних чи світських свят. Відтак на роковини перемоги під Ватерлоо в містечку Регбі знову було дозволено поганяти м'яча. Саме ця днина стала пам'ятною для історії спорту, адже на полі місцевого коледжу шістнадцятирічний Вільям Вебб-Елліс (William Webb Ellis) схопив м'яча руками та, наперекір тодішнім правилам, кинувся з ним не назад, а до «міста» суперників. Це було порушення правил, але воно й послужило поштовхом до виникнення нової гри[3].

Першоджерелом легенди про Вільяма Уебб Елліса, який порушив правила гри в футбол і побіг з м'ячем в руках вперед, став допис до шкільного журналу містечка Регбі «The Meteor», надрукований 10 жовтня 1876 року. Колишній учень школи, антиквар Меттью Блоксхем у своєму листі заявив, що в містечку Регбі народився новий вид спорту, де гра йшла переважно руками — саме завдяки вчинку Вільяма Вебба Елліса (адже в тодішньому футболі головним елементом були удари по м'ячу ногами, а руками можна було лише піймати м'яча та одразу віддати назад). Окрім єдиної цієї згадки інших авторитетних джерел, які засвідчили б такий випадок англійські дослідники не віднайшли.

Натомість сюжет укорінився в регбійний культурі, а Елліс став одним із символів гри. В школі, де Вебб-Елліс навчався, ця подія увічнена меморіальною дошкою, а пізніше йому було поставлено пам'ятник. Іменем Вебб-Елліса названий найпрестижніший регбійний трофей, який вручають переможцям чемпіонату світу з регбі.

Альмаматер гри Регбі — школа Регбі

Альберт Пелл, випускник школи містечка Регбі, привіз гру в Кембридж і організував там першу команду. Спочатку правила гри в різних школах відрізнялися. Перші офіційні правила були прийняті в Регбі у 1845 році. У 1848 році були затвердженні Кембридзькі правила. У 1863 році з'явилися офіційні правила гри в футбол. Однак, частина гравців не погодилася з футбольними правилами й вийшла з Футбольної асоціації. Союз футболу Регбі (RFU, англ. Rugby Football Union) утворено 1871 року. Наприкінці 19 століття в регбійній Британії стався розкол у зв'язку зі звинуваченням цілої низки клубів з північної Англії в оплаті гравцям за гру. Північноанглійські шахтарські клуби вийшли з Союзу й утворили власний Північний союз, перейменований з 1901 у Північну регбійну лігу. Спочатку змагання в лізі проводилися за правилами Союзу, але згодом відбулися зміни, які остаточно відокремили регбіліг від класичного регбі.

Впродовж майже всього 20-го століття основним видом міжнародних змагань із регбі-15 були тест-матчі між збірними країн. Вони проводилися в рамках традиційних турне команд південної півкулі в Європу і європейських команд в південну півкулю — Південну Африку, Нову Зеландію та Австралію.

Перший кубок світу з регбі був проведений лише в 1987 році. Відтоді головний регбійний турнір проходить кожні чотири роки.

Окрім тест-матчів та кубку світу існують регіональні змагання. В Європі таким змаганням є щорічний Турнір шести націй, в якому беруть участь збірні Англії, Франції, Уельсу, Ірландії, Шотландії та Італії.

У південній півкулі основним щорічним турніром є Чемпіонат Регбі (раніше Турнір трьох націй), до якого входять збірні Нової Зеландії, Південної Африки, Австралії та Аргентини.

Глобальне регулювання регбі-15, регбі-7, як і ряду інших регбійних дисциплін здійснює Міжнародна рада регбі (IRB). Штаб-квартира, заснованої в 1886 році, організації розташована в Дубліні. Основним завданням ради є публікація правил гри і загальний контроль за їх дотриманням. З 2003 року під егідою «IRB» виходить рейтинг національних збірних з регбі-15, редагований щотижня. З 2013 року організація об'єднує 118 національних організацій, 100 з яких мають статус повного/дійсного члена.

Міжнародна рада регбі проводить найбільші міжнародні змагання: чемпіонати світу серед чоловіків і жінок, чемпіонату світу з регбі-7, Світову серію регбі-7, юніорську першість світу, Всесвітній трофея для юніорів, Кубок націй IRB і Тихоокеанський кубок націй. Рада визначає місце проведення кожного з перерахованих турнірів за винятком Світової серії регбі-7 (лише цей турнір проводиться на підставі домовленостей з низкою національних регбійних спілок).

Натомість, так історично склалося, найбільш дієве й організаційне поточне управління регбійним господарством, на регіональному рівні, здійснюють шість організацій:

• Конфедерація африканського регбі (Confederation of African Rugby, CAR);
• Азійський регбійний союз (Asian Rugby Football Union, ARFU);
• Північноамериканська і карибська регбійний асоціація (North American and Caribbean Rugby Association, NACRA);
• Регбі Європи (Rugby Europe) — колишня Міжнародна федерація любительського регбі — Європейська асоціація регбі (Fédération Internationale de Rugby Amateur — Association Européenne de Rugby, FIRA-AER);
• Федерація регбійних спілок Океанії (Federation of Oceania Rugby Unions, FORU);
• Південноамериканська конфедерація регбі (Confederación Sudamericana de Rugby, CONSUR).

Оскільки Австралія, Нова Зеландія і ПАР спільно організовують ряд змагань (Чемпіонат Регбі, Супер Регбі), керівництво їх загальними проектами здійснює організація «SANZAR». Аргентина, недавно приєдналася до числа найсильніших регбійних держав Південної півкулі і не має на даний момент представництва в SANZAR, та незабаром буде інтегрована в їх загальну структуру.

Контроль за процесом розвитку регбі в рамках окремих держав або їх частин здійснюють національні регбійні союзи, які співпрацюють з «IRB». Серед 26 експертів ради «IRB»: 16 представляють Шотландію, Ірландію, Уельс, Англію, Австралію, Нову Зеландію, ПАР і Францію (кожен з цих національних союзів делегує до ради по два учасника), по одному представнику мають Аргентина, Канада, Італія та Японія, а решту 6 місць залишилися за делегатами регіональних регбійних асоціацій (згідно щорічної їх ротації).

Найпоширенішим різновидом регбі є гра за правилами Союзу регбі (англ. Rugby Union), яку й називають регбі, або ще регбі-15 (за кількістю гравців на полі) — щоб відрізнити від інших різновидів. Грається двома командами по п'ятнадцять гравців у кожній.

Гра за правилами регбійної ліги грається двома командами по 13 гравців і називається регбіліг або регбі-13.

Дуже поширена гра 7 на 7, регбі-7 яка грається майже за тими ж правилами, що й регбі-15, але тільки з сімома гравцями в кожній команді. У 2009 році регбі-7 було включено в програму Олімпійських ігор. Цей різновид регбі дебютував на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро у 2016 році. Турніри з регбі-7 проводяться обома федераціями, однак статус олімпійського виду спорту має версія Міжнародної ради регбі.

Більшість різновидів гри в овальний м'яч ведуться двома загальнорегбійними об'єднаннями:

• Міжнародна рада регбі забезпечує взаємодію спортсменів і організацій у Регбі-15, Американ-флег, Міні-регбі, Регбі-7, Снігове регбі, Тег-регбі, тач-регбі і Регбі-10.
• Федерація регбіліг відповідальна за проведення змагань по Регбі-ліг, Мастерс-регбіліг (версії гри для літніх людей), Мініліг, Модліг, Регбі-9, Регбі-7, Тег-регбі, Тач-регбі і Колясочне регбі.

Регбі виникло і еволюціонувало у Великій Британії, але й, поступово, охоплювало країни-території сателітів країни і, навіть, почало впливати на тамтешні спортивні ігри або ж трансформувалося в зовсім інші чи схожі види спорту.

Найпершими регбійні ідеї підхопили в Північній Америці і там на основі ранніх форм регбі сформувалися Американський футбол і Канадський футбол та інші північноамериканські ігри схожого типу. Навіть слово «регбі» фігурувало в назві перших федерацій канадського футболу. Наприклад, діяльність по організації футбольних змагань здійснювали Регбійний союз Онтаріо (Ontario Rugby Football Union) і Регбійний союз Квебека (Quebec Rugby Football Union).

Австралійські та англійські дослідники стверджують, що вирішальний вплив на формування австралійського футболу надали регбі та інші ігри, які виникли в тогочасних англійських громадських школах. Підтвердженням тому є те, що один з піонерів цієї спортивної дисципліни, Том Віллс, був учнем школи міста Регбі.

Шведський футбол зародився на стику футбольних і регбійних правил наприкінці XIX століття. Частина спортсменів тоді використовувала для гри кулястий м'яч, в той час як інші футболісти застосовували «овального». Наразі ці змагання уже майже не проводяться. У XIX столітті регбійні матчі можна було проводити в тому числі в річках і озерах, і саме такі змагання, згідно поширеній думці, послужили прототипом сучасного водного поло.

Творець баскетболу Джеймс Нейсміт (який грав в регбійній команді університету Макгілл, коли там навчався) запозичував різноманітні елементи в інших видах спорту, серед яких, можливо, було і регбі. Яскравим прикладом тому є схожістю розіграшу спірного м'яча в баскетболі і розіграш коридору в регбі.

Зародившись в Англії, через деякий час регбі набуло популярності в Шотландії, Ірландії та Уельсі. В подальшому гра поширилася по країнах Британської співдружності, що було пов'язано з діяльністю британських емігрантів, військових і студентів, які навчалися за кордоном.

Моряки, студенти та військовики англійці прилучилися до формування регбійних клубів в багатьох країнах. Так в 1872 році британські резиденти Гавра створили перший регбійний клуб на території Франції. Через рік аргентинські команди «Бенкс» і «Сіті» провели перший матч в історії їх країни.

Щонайменше п'ять держав — Грузія, Нова Зеландія, Самоа, Тонга і Фіджі - визнали регбі національним видом спорту. Аналогічний статус, але неофіційно, ця гра має в Уельсі та на півдні Франції. Крім того в Південній Африці, Ірландії це найпопулярніший вид спорту.