Львів

Засновник Львова король Данило назвав місто на честь свого сина князя Лева Даниловича. Назва міста різними мовами виглядає так: польською мовою — Lwów (МФА: [ˈlvuf]), англійською — Lviv (МФА: [ləˈviːv]), російською — Львов (МФА: [ˈlʲvɔf]), німецькою — Lemberg (МФА: [ˈlɛmbɛɐ̯k]; зараз — також Lwiw), їдиш — לעמבערג (МФА: [ˈlɛmbɜrg]), латинською — Leopolis (МФА: [lɛˈɔpɔlɪs]), вірменською — Լվով (МФА: [ˈlvɔv]), кримськотатарською — İlbav (МФА: [ilˈbav]).

У давнину зустрічалися варіанти назви Львігород (Lwihorod), Levenberg, Lemborg, Lemburg, Lemburga, Leonsburg, Lewensburg, Leontopolis, Leobios, civitas Leona, İli, İlibot, Litbon, Litbade.[7][8]

Щодо Львова традиційними є багато епітетів. Розповсюдженою є назва «Місто Лева». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «місто левів», «місто сплячих левів», «Королівське місто», «Перлина корони Європи», «Місто-музей», «столиця Галичини», «маленький Париж», «маленький Відень», «український П'ємонт», «Бандерштадт», «культурна столиця України» та інші.

Логотип Львова

Офіційно затвердженими символами Львова є герб, великий герб, хоругва Львівської міської ради та логотип. Статут Львова символами міста визначає також назви чи зображення архітектурних та історичних пам'яток[9].

До основи сучасного герба Львова покладено герб із печатки міста з середини XIV ст. — кам'яна брама з трьома вежами, в отворі воріт якої крокує золотий лев. Великий герб Львова — це щит із гербом міста, увінчаний срібною міською короною з трьома зубцями, який тримають лев і давньоруський воїн. Прапором Львова є синє квадратне полотнище з зображенням міського герба, обрамлене лиштвою, що складається з жовтих та синіх рівнобедрених трикутників по краях. Логотипом Львова є зображення п'яти різнобарвних веж (зліва — направо): дзвіниці Вірменського собору, вежі Корнякта, міської ратуші, вежі Латинської катедри, дзвіниці монастиря Бернардинів та слоган «Львів відкритий для світу» під ними[10].

Де-факто девізом Львова сьогодні є гасло «Львів відкритий для світу», адже воно зображене на логотипі міста. На гербі 1936—1939 років як девіз використовувався латинський вислів «Semper fidelis» (Завжди вірний), проте після Другої світової війни він більше не вживався.

З XVII століття патроном Львова вважався святий Ян з Дуклі. Сьогодні заступником міста є святий Юрій Змієборець. До дня його пам'яті, у першу неділю травня, відзначається День міста. Серед шанованих львів'янами міських свят також День прапора (3 квітня; на згадку про 3 квітня 1990 року, коли за 16 місяців до проголошення незалежності України на львівській ратуші було піднято синьо-жовтий прапор) та День Листопадового чину (1 листопада; в пам'ять про Листопадовий чин, коли в ніч на 1 листопада 1918 року у Львові було встановлено Західноукраїнську Народну Республіку). 27 липня у Львові день жалоби за жертвами Скнилівської трагедії.

Львів отримував орден «За військову доброчесність»[11], найвищу військову нагороду Польщі, та Орден Леніна[12], найвищу нагороду Радянського Союзу.

Король Лев I Данилович на тлі Львова. Портрет XVII століття

Археологічні розкопки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще у V столітті[22]. Наприкінці X століття ці землі ввійшли до складу Русі, зокрема удільних Галицького, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств.

Засновником міста традиційно вважають короля Данила, який назвав укріплене поселення на честь свого сина Лева[23][24][25][26], хоча жодне джерело не дає підстав для такого твердження. Л. Войтович на основі білорусько-литовських літописів і авторів XVI—XVIII ст. стверджує, що місто заклав Лев Данилович. Місто розташувалося на межі належних Левові Перемишльського та Белзького князівств[27]. Ярослав Ісаєвич припускає, що Данило Романович здійснював загальне керівництво будівництвом, а Лев Данилович керував роботами безпосередньо на місці[28][29]. Л. Войтович зазначає, що Лев уже 1245 р. в битві під Ярославом командував окремим полком, отже, мав власний уділ, у якому міг закладати міста й без дозволу батька[30]. В «Енциклопедії українознавства» час заснування датують кінцем 1240-х або початком 1250-х.[31] Краєзнавець Мечислав Орлович припускав, що місто засноване через цілковиту руйнацію княжого Галича монголо-татарами 1240 року[32], хоча Галич було зруйновано 1241 року[33].

Перша письмова згадка про Львів міститься у Галицько-Волинському літописі і датується 1256 роком, від якого і ведеться міське літочислення. Руський Львів складався з дитинця (Високого замку), королівської резиденції (Низького замку) та укріпленого подолу в районі сучасної площі Старий Ринок.

1272 року син короля Лев I Данилович, який сприяв розвитку міста (зокрема, визначив для новоприбулих три дільниці: на сході — руську, на півночі — для вірмен для татар, на півдні — для юдеїв[34]) переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Тут також, ймовірно, перебував фактичний осідок митрополитів Галицьких, настоятелів окремої митрополії Константинопольського патріархату, що існувала з перервами від 1303 до 1401 року.

Після смерті галицько-волинського князя Юрія II Болеслава 1340 року волинські бояри проголосили правителем Дмитра-Любарта Гедиміновича. Того ж року король Польщі Казимир ІІІ напав на Львівську і Перемишльську землі; між ним і Любартом почалася «Війна за галицько-волинську спадщину». У цих умовах місцеві бояри під проводом Дмитра Дедька взяли владу до своїх рук, спершу визнаючи зверхність Королівства Польського, а з 1341 року — сюзеренітет Дмитра-Любарта Гедиміновича. 1349 року, після смерті Дмитра Дедька, Казимир ІІІ удруге захопив Львів і спробував приєднати (за іншими даними приєднав) Галичину до Польщі на автономних правах.

1356 року король Казимир ІІІ здійснив повторну локацію міста, перемістивши новий центр на південь від первісного, княжого граду[35]. Поруч із руським подолом запрошені королем будівничі за німецькими зразками звели нове готичне місто-фортецю, поділене на квартали, з Ринком посередині. Більшість його населення становили німці; українці-русини жили переважно в передмістях. Існували самоврядні вірменська і єврейська громади. 1356 року король Казимир ІІІ надав Львову «маґдебурзьке» право самоврядування.

1370 року, за договором між Казимиром ІІІ і угорським королем Людовиком, Галичина перейшла під владу угорського монарха, який хотів включити її до складу Королівства Угорського, зустрівши опір польських можновладців. 1387 року донька Людовика, польська королева Ядвіґа Анжуйська, після військового походу захопила ці землі для Польщі.

1379 року Львів, що лежав на важливому відтинку Великого шовкового шляху з Криму до Німеччини, отримав «абсолютне[36] право складу». Воно передбачало, що всі купці, які везли товари через місто, були зобов'язані впродовж двох тижнів виставляти свій крам на продаж у Львові, а вже потім могли їхати далі. Місто стало важливим ремісничим і торговельним центром. Відомими були ярмарки на день св. Аґнеси (21 січня) та св. Маргарити (13 липня), пізніше святоюрські[36].

1434 року автономія Галичини як Королівства Руського була скасована, а на більшості його земель утворено Руське воєводство з центром у Львові. У XV ст.[37] Львів був Лемберґом: місто мало «німецьке обличчя», німецькою мовою «ґмінна рада» видавала ухвали, велися дискусії, виголошували промови в костелах. Полонізація міста почалася за правління двох останніх Ягеллонів[38].

Панорама Гогенберга 1618 року

Через посилення експансії Османської імперії до Європи обсяги торгівлі через Львів значно зменшилися, що спричиняло збідніння міста. Падіння Константинополя сприяло появі в місті багатьох греків[39]. Великим ударом стала пожежа 1527 року, найстрашніша в історії міста, коли готичний Львів вигорів дотла. Для відбудови були запрошені архітектори з Північної Італії, які застосовували ренесансний стиль. Торговельні шляхи занепали, тому відновлення економіки міста було пов'язане з розвитком місцевого виробництва. Основними продуктами експорту стали риба, віск та хутро, зокрема, соболі.

У другій половині XVI століття у Львові починають діяти Успенське православне братство та школа при ньому, тут веде свою діяльність першодрукар Іван Федорович. Станом на 1630 рік у місті проживало 25—30 тисяч мешканців, що робило його найбільшим містом на території сучасної України.

1578 року в урочистій обстановці Стефан Баторій підписав документ, яким створювалося козацьке реєстрове військо. З козацької сторони свою вірність засвідчила делегація старшини на чолі з Андрієм Лиханським. Фактично узаконювався новий юридичний стан — козацтво, що мало важливе значення в тогочасному суспільстві[40].

1661 року львівська Колегія єзуїтів отримала статус університету.

Однак, починаючи зі середини XVII століття місто переживає спустошливі війни. 1648 — українське козацьке військо Богдана Хмельницького обложило Львів, козаки Максима Кривоноса штурмом взяли Високий Замок, уперше за всю його історію. 1704 року шведські війська під керівництвом короля Карла XII під час Великої Північної війни здобули укріплений центр міста (також уперше в його історії) і пограбували його. Після цього Львів почав хилитися до занепаду.

Проспект Свободи на початку 20 століття

Готель «Жорж» і початок проспекту Шевченка на початку 20 століття

1772 року внаслідок першого поділу Речі Посполитої Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії, ставши столицею коронної провінції — Королівства Галичини і Лодомерії. Австрійська влада впорядкувала міське господарство, у 1777–1820 роках було знесено міські мури, споруджувалися нові квартали у стилі класицизму. Під час австрійського панування в місті активно розвивалася наука і культура: було збудовано два великі театри, реорганізовано Університет і відкрито Політехніку, організовано видавничу справу, запроваджено вуличне освітлення, громадський транспорт, залізничне сполучення. У цей період у Львові було винайдено гас і гасову лампу, запущено першу в світі повітряну кулю на рідкому паливі, споруджено перший в Європі залізобетонний міст.

Під час революції «Весни народів» у Європі 1848 року повстала польська патріотична верхівка. Руське населення також створило власні репрезентативні структури. Урешті, Відень був змушений піти на поступки і надати автономію Королівству Галичини і Лодомерії. З цим починається новий розквіт міста. Львів став центром українського та польського національних визвольних рухів, адже закони в Австро-Угорщині були демократичнішими, ніж у Росії чи Пруссії, у складі яких перебували решта польських та українських земель.

Під час Першої світової війни у 1914–1915 роках Львів був окупований Російською імперією. Тут перебував адміністративний центр Галицько-Буковинського генерал-губернаторства.

10 лютого 1918 р. в місті пройшла велика українська маніфестація на площі Ринок на честь укладення Берестейського мирного договору з УНР; з балкона «Просвіти» учасників привітав Кость Левицький, лунало «Вже воскресла Україна…». 12 лютого 1918 р. в залі «Української бесіди» відбулося зібрання української громадськості, де обговорили ставлення українців Львова до миру з УНР, схвалили: укладення миру між УНР та сусідами; повернення Холмщини, Підляшшя до Української держави; текст телеграми УЦР, Українській Раді Народних Міністрів, Українській Мировій Делегації. Радість українців Львова занепокоїла поляків (професорів, доцентів університету та інших), 14 лютого було підступно побито дружину четаря УСС Стефанію Новаківську[41]. 3 березня 1918 року в місті відбулося «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 60 000 осіб.[42]

У ніч на 1 листопада 1918 року у місті відбулося взяття українцями влади — (Листопадовий чин), унаслідок чого 13 листопада 1918 року була офіційно проголошена Західноукраїнська Народна Республіка зі столицею у Львові.

Переважання в місті польського населення та бажання поляків відновити кордони Речі Посполитої спричинило Польсько-українську війну, яка завершилася окупацією Галичини і приєднанням до Польщі. Львів став адміністративним центром Львівського воєводства.

Львів у складі міжвоєнної Польщі був великим культурним та науковим центром. Місто поповнилося новими районами (Левандівка, Новий Львів, Персенківка, Нове Знесення та ін.)[43]. У Львові витворилася автохтонна міська вулична культура (батяри, львівський шансон), з того часу з'явилася традиція називати Львів «маленьким Парижем». Більшість населення становили поляки 64 %; частка євреїв становила близько 25 %, українців — близько 7-9 % населення міста. Проти українців, як і по всій Галичині, проводилася дискримінаційна політика пацифікації, що породила спротив населення[44] і виникнення українських радикальних партій, зокрема Організації українських націоналістів під проводом Євгена Коновальця. У цей період Львів стає центром українського визвольного руху і втримує цей статус до 1990-х років.

Оркестра Янівського табору (1943). Фотографію використовували для ілюстрації доказів на Нюрнберзькому процесі

1939 року згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Львів і Галичина були окуповані Радянським Союзом і ввійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Місто стало адміністративним центром Львівської області. У червні 1941 року Львів був окупований нацистською Німеччиною і став центром дистрикту Галичина в складі генерал-губернаторства, що було організоване на території колишньої Польщі. Українські націоналісти проголосили 30 червня 1941 року на площі Ринок у Львові Акт відновлення Української держави, проте німецька адміністрація розпочала проти них терор. Німці винищували також польську (Убивство львівських професорів) інтелігенцію, а внаслідок Голокосту загинуло майже все єврейське населення Галичини. 1942 року українські націоналісти створили Українську Повстанську армію, яка почала військові дії проти німців. Від листопада 1943 року нею командував Роман Шухевич. Улітку 1944 року УПА та Армія Крайова намагалися взяти місто під свій контроль, зокрема, на ратуші висів прапор Польщі,[45] однак, 27 липня 1944 року Львів зайняла Червона Армія.

Унаслідок війни Львів упродовж 1946 року покинула більшість поляків, що населяли місто. Відбувся так званий обмін населенням із Польщею. На їхнє місце прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї і українці зі Сходу. Проти УПА велася нещадна війна, що супроводжувалася жорстокими репресіями проти місцевого українського населення. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув на конспіративній квартирі в околицях Львова у Білогорщі.

Ювілейна монета НБУ присвячена 750—річчю міста

Радянська влада індустріалізувала Львів, звівши ряд промислових гігантів у місті. Сюди в 1950-х і особливо у 1960-х роках масово переселяються українці з навколишніх сіл. Було збудовано великі спальні райони, як-от Сихів, Рясне, Збоїща, на вулицях Любінській, Науковій, ін. У Львові вкотре змінилося населення. Тепер він став найбільшим україномовним містом (близько 80 % мешканців) і центром національно-визвольного руху[46], який привів до проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

У 1990-х відбувається розвал великих підприємств і триває затяжна економічна криза. Львів зберігає значення як великий культурно-релігійний, освітній і науковий центр, розвивається сфера послуг, зокрема туризм. У місті з 1994 року проводять щорічний Форум видавців. Серед знакових подій початку 2000-х: візит Папи Римського Івана Павла II 2001 року (богослужіння у Львові за його участі зібрало кілька сотень тисяч вірян) та Скнилівська трагедія під час авіашоу 2002 року, яка забрала життя 77 людей.

Львів'яни брали активну участь у Помаранчевій революції та Революції гідності. 1 грудня 2013 року на майдані перед пам'ятником Тарасові Шевченку — традиційному місці проведення міських мітингів — у вічі взяло участь понад 50 тисяч осіб. Львів збирав другі за чисельністю мітинги серед усіх міст України (після Києва)[47].

Із 2006 року мером міста незмінно обирають Андрія Садового.

Львів став одним із міст-господарів чемпіонату Європи з футболу 2012 року, в рамках підготовки до якого збудовано новий термінал аеропорту та футбольний стадіон.

2016 року запущено трамвай на Сихів, що сполучив найбільший спальний район із центром міста. У 2010-х активно триває будівництво торгово-розважальних і житлових комплексів, старі промислові об'єкти переобладнують у відкриті багатофункціональні простори та офісні центри. Водночас, невирішеною залишається низка інфраструктурних і побутових проблем, наприклад, проблема переробки сміття після закриття Грибовицького сміттєзвалища.

Станом на 1 січня 2016 року населення Львова становило 728 350 містян[51]. Населення Львова станом на 1 червня 2016 року становило 756,9 тис. осіб.[52] Під час останнього перепису населення, який пройшов 2001 року, населення Львова становило 758 тисяч жителів; під час передостаннього перепису, 1989 року, — 815 тисяч.

За даними обласного управління статистики 51,8 % населення складають жінки, 48,2 % — чоловіки. Згідно з дослідженням Інституту розвитку міста, проведеним із червня по грудень 2011 року, 56 % львів'ян — віряни УГКЦ, 23 % — віряни УПЦ КП, 4 % — віряни УАПЦ, 2 % — вірні УПЦ (МП), ще 6 % — послідовники інших християнських конфесій[53].

Згідно з цим же дослідженням, 51 % львів'ян мають вищу освіту, 25 % — лише середню спеціальну освіту, 10 % мають лише середню освіту[53]. 2000 року українською мовою в приватному спілкуванні послуговувались 79 % львів'ян, 20 % — російською[54].

Найбільшу популярність серед львів'ян мають праві й, подекуди, центристські сили. Натомість ліві політичні партії не здобувають понад 10 % підтримки, однак це більше, ніж в інших виборчих округах Львівської області. На парламентських виборах 2007 року громадяни міста, що взяли участь у голосуванні, підтримали[55] Блок Юлії Тимошенко (44 %), Блок «Наша Україна — Народна самооборона» (34 %), Партію регіонів (8 %) і Всеукраїнське об'єднання «Свобода» (8 %)[56][57]. На президентських виборах 2010 року у першому турі найбільшу підтримку виборців здобули Віктор Ющенко (31 %), Юлія Тимошенко (26 %), Арсеній Яценюк (11 %), Віктор Янукович (9 %) та Сергій Тігіпко (8 %)[58][59][60][61]; у другому турі 77 % громадян, які прийшли на дільниці, проголосували за Юлію Тимошенко, 15 % — за Віктора Януковича і 7 % не підтримали жодного кандидата[62][63][64][65].

2011 року у Львові було здійснено 6723 злочинів, або 88,4 на 10 тис. населення. Львів має найнижчий рівень злочинності серед українських міст з населенням понад 500 тисяч осіб.[66]. 2005 року в органах внутрішніх справ зареєстровано 36 000 заяв громадян[67]. 2006 року в місті зафіксовано 135 злочинів, здійснених неповнолітніми[68]. У 2007 у Львові було зареєстровано 3 тисячі безхатченків[69].

Національний склад

Національний склад населення Львова станом на 2001 рік[70]

Згідно з останнім переписом населення, 2001 року, коли він проходив, українці становили 88,1 % населення міста. Найбільшою національною меншиною була російська (8,9 %), менш чисельними були польська (0,9 %), білоруська (0,4 %), єврейська (0,3 %) та вірменська (0,1 %). На інші національності припадало 1,3 %[70].

Схожа ситуація спостерігається з кінця XX століття. Історично, Львів був заснований як місто з переважальним руським населенням, проте вже в середині XIII століття, після перенесення до Львова столиці Галицько-Волинського князівства, у місті почали з'являтися національні меншини, зокрема, вірменська і німецька. Після приєднання Львова до Польського королівства, більшість населення становили поляки і німці, які згодом асимілювалися. У цей час сформувалися вірменський і єврейський квартали, які мали часткове самоврядування. За австрійського панування така етнічна ситуація збереглася. У міжвоєнний період XX століття більшість населення становили поляки, близько третини — євреї, близько десятини — українці. Внаслідок Голокосту та операції «Вісла» у Львові практично не залишилося євреїв і поляків, натомість, із приходом радянської влади, зросла частка росіян, які становили прислану адміністрацію. З індустріалізацією, міське населення поповнилося українцями, урбанізованими з мешканців області.

У місті діє ряд діаспорянських організацій. Російська меншина згуртовується довкола Російського товариства імені Пушкіна, яке діяло на базі Російського культурного центру до 2017 року. До 2020 року у середніх загальноосвітніх школах № 6, № 17, № 35, № 45, № 52 навчання велося російською мовою.

Польська громада згуртовується навколо Товариства польської культури Львівщини. Видається «Gazeta Lwowska», найстаріша польськомовна газета світу, що виходить понині[71]. Польською мовою ведеться викладання у середніх загальноосвітніх школах № 10 та № 24.

Життя інших національних меншин менш зорганізоване. Воно проходить навколо релігійних організацій, зокрема, євреї гуртуються навколо синагоги, вірмени — навколо Вірменської церкви.

Електробус «Е19101» у цеху ПАТ «Концерн-Електрон» (2015)

Львівська пивоварня (2007)

Філія Укрсоцбанку у Львові (2007)

Львів є найважливішим діловим центром Західної України. Станом на 1 січня 2011 року до економіки Львова було інвестовано 837,1 мільйонів доларів США, що становить майже дві третини від загального обсягу інвестицій до Львівської області.[72] 2015 року у підприємства Львова було залучено 14,3 млн дол. США прямих іноземних інвестицій, що, втім, удвічі менше, ніж роком раніше (30,9 млн дол. в 2014)[73]. Станом на січень — вересень 2017 року, обсяг прямих іноземних інвестицій Львівщини становив 52,4 млн дол. США. За даними управління статистики, іноземний капітал був інвестований 31 країнами світу (найбільшими інвесторами з яких були партнери з Польщі — 47,7 %; Австралії — 11,3 %; Кіпру — 10,7 % та Нідерландів — 6 %).[74]

Загальний обсяг видатків міського бюджету Львова 2020 року встановлено в розмірі близько 11,655 млрд гривень.[75]

Середня заробітна плата у Львові 2015 року у сфері бізнесу становила 7 041 грн, у бюджетній сфері — 4 175 грн[76]. 1 лютого 2014 року зареєстроване безробіття становило 0,6 %[77]. У вересні 2017 року середня номінальна заробітна плата одного штатного працівника становила 6784 грн, що на 41,0 % більше за показник вересня 2016 року.[78][79]

У Львові працює 218 великих промислових підприємств, понад 40 комерційних банків, 4 біржі, 13 інвестиційних компаній, 80 страхових організацій, 24 лізингові фірми, 77 аудиторських фірм, майже 9 тисяч малих підприємств[80]. Після розпаду Радянського Союзу в місті спостерігаються тенденції до закриття великих промислових підприємств[81], зокрема, через банкрутство, спричинене, подекуди, невдалою пострадянською приватизацією. Наприклад, у Львові базувалися Львівські авіалінії, однак з року в рік флот авіакомпанії зменшувався і зрештою вона була ліквідована. Натомість спостерігається розвиток туристичної галузі та галузі інформаційних технологій[80]. Так, 1991 року провідне місце серед галузей промисловості займало машинобудування та металообробка. Натомість на початку XXI століття переважальною є харчова промисловість, частка якої вже 2001 року становила 39,4 %. Питома вага продукції машинобудування та металообробки склала 17,6 %, легкої промисловості — 6,2 %, хімічної та нафтохімічної — 6,0 %, енергетики — 4,9 %, промисловості будматеріалів — 5,5 %. У місті сконцентровано 95 % загальнодержавного виробництва освітлювальних ламп, 100 % виробництва автонавантажувачів, 11 % виробництва автобусів[82].

Основні промислові підприємства:

• ПАТ «Концерн Галнафтогаз» — власник мережі АЗК «ОККО» — однієї з найбільших в Україні
• ЗАТ «ЛФК Світоч» — виробництво какао, шоколаду та солодощів
• «Галка Лтд» — виробництво напоїв на основі кави, какао
• ВАТ «Львівська пивоварня» — виробництво пива
• Львівська тютюнова фабрика — тютюнові вироби
• ВАТ «ШП Світанок» — шкіряна промисловість
• ВАТ «Іскра» — виробництво ламп
• ДП «Державний ювелірний завод» — виробництво ювелірних виробів
• АТЗТ «Львівський жиркомбінат» — виробництво олійно-жирової продукції
• ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» — ремонт електровозів
• ПАТ «Концерн-Електрон» — виробництво електроприладів, машинобудування.
• Галицький автозавод — машинобудування
• ЗАТ «Ензим» — виробництво дріжджів
• ПАТ «Концерн Хлібпром» — виробництво хліба
• ЗАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» — виробництво горілки, лікерів
• ВАТ «Львівський міський молочний завод» — виробництво молочної продукції
• СУШАТ «Весна» — виробництво одягу
• ТзОВ «Перша приватна броварня» — виробництво пива та квасу
• ТМ "Мій двір" — виробництво фігурних елементів мощення

Загальний обсяг реалізованої промислової продукції в місті 2015 року склав 24,2 млрд гривень, що на 39 % більше, ніж роком раніше (14,6 млрд грн в 2014)[83][84].

У Львові базуються такі банки: Кредобанк, Ідея Банк, Оксі Банк та банк «Львів». Примітно що жоден львівський банк не збанкрутував протягом політичної і економічної кризи 2014-16 років (коли загалом в Україні закрився кожен другий банк). Це можна пояснити присутністю іноземного капіталу у більшості з них, а також меншим впливом анексії Криму і війни на Донбасі на економіку Західної України (в порівняні з рештою країни), де зосереджена більша частина їхньої діяльності.

Місто залишається великим бізнес-центром між Варшавою та Києвом. Згідно зі Стратегією економічного розвитку Львова до 2025 року передбачається, що основними галузями економіки міста мають стати туризм та інформаційні технології, пріоритетним також є сфера бізнес-послуг та логістики[85]. Так, наприклад, у Львові розміщений сервісний центр Nestlé, з якого керуються підрозділи компанії в 20 країнах Центральної та Східної Європи[86]. У 2016 було відкрито Глобальний сервісний центр VimpelCom, який обслуговує операції з фінансів, закупівель і HR-процесів у восьми країнах присутності компанії[87]. У 2018 у Львові був відкритий Центр надання послуг PricewaterhouseCoopers який надає консультаційні та аудиторські послуги в країнах Центральної і Східної Європи.[88]

Львівський національний університет імені Івана Франка (2006)

Станом на початок 2010 року у Львові діє 96 дошкільних навчальних закладів (дитячих садочків), проте їх явно мало — лише 59 % дітей у місті мають доступ до дошкільної освіти. Батькам доводиться ставати в чергу, аби записати дитину до дошкільного закладу, на 100 місць претендує 143 дитини[124]. Це пов'язано з тим, що у кризові 1990-ті окремі дитячі групи і, навіть, цілі садочки закривалися, натомість приміщення продавалися чи передавалися в оренду, що призвело до значного скорочення вільних місць у дошкільних навчальних закладах. Попри те, що відкриваються нові групи (2009 року, наприклад, було відкрито 11 груп[4]), проблема стає дедалі актуальнішою, адже у Львові спостерігається збільшення рівня народжуваності[125].

Національний університет «Львівська політехніка» (2015)

У місті діють 143 середні навчальні заклади (школи, гімназії та ліцеї). Усі вони забезпечені комп'ютерними класами[4], деякі школи мають плавальні басейни. Діє також 24 середні спеціальні навчальні заклади (технікуми, коледжі, училища) та 30 закладів вищої освіти.

Вища школа має у Львові давні традиції. Так, у місті засновано перший в Україні університет[126] та перший у Східній Європі виш технічного спрямування[127]. Львівський університет Франка та Університет «Львівська Політехніка» є одними з найкращих закладів вищої освіти країни та періодично займають чільні місця в національних рейтингах[128][129][130]. Заклади вищої освіти, як-от Національний лісотехнічний університет, Українська академія друкарства, Національна академія мистецтв не мають аналогів в Україні. Серед інших львівських вишів, найвідомішими є Український католицький університет, Музична академія імені Лисенка, Національний медичний університет, Національний університет ветеринарної медицини.

Львів є давнім науковим центром. Тут було винайдено гас, вперше у світі виготовлено вакцину проти висипного тифу. Під керівництвом Стефана Банаха в місті діяла всесвітньо відома Львівська математична школа. У Львові розроблялося програмне забезпечення для місяцехода, міжпланетних апаратів програми «Венера», першого орбітального корабля багаторазового використання «Буран». Сьогодні тут діє 8 установ Національної академії наук України; за їхньою кількістю місто займає друге місце поруч з Харковом[131]. Львів є основним центром діяльності Наукового товариства імені Шевченка — першої в Україні суспільної академії. Загалом, у місті розташовано ще близько 40 науково-дослідних та проєктно-конструкторських інститутів.

Зі Львовом пов'язане життя науковців Людвіга та Річарда Мізесів, Стефана Банаха, Жозефа Ротблата, Яна Лукашевича, Єжи Куриловича, Юліуса Лілієнфельда, Рудольфа Вайгля, Олега Романіва, Михайла Грушевського, Бартоломея Зиморовича, Івана Крип'якевича, Освальда Бальцера, Маєра Балабана, Шимона Ашкеназі, Мартина Бубера та Фердинанда Ціркеля. Тут працював український першодрукар Іван Федоров.

Найбільші у Львові газети за накладами — це «Високий замок», «Експрес», «Ратуша», «Львівська пошта» та ін. (в минулому також «Поступ», «Львівська газета», «Газета по-львівськи»). У місті видаються культові часописи «Четвер», «Ї» та часопис присвячений книзі «Коло». Польська громада Львова продовжує традицію видання найстаршої, що виходить по сьогодні газети у Східній Європі — «Gazeta Lwowska».

Суспільне телебачення у Львові — телеканал UA: ЛЬВІВ. Приватним телебаченням у Львові є ТРК «Люкс», «НТА» та «ZIK».

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 17 всеукраїнських та регіональних радіостанцій: Радіо «Ера FM» (88.6 MHz), «Радіо Рокс» (89.1 MHz), «FM Галичина» (89.7 MHz), «Мелодія» (91.5 MHz), «Super Radio» (91.9 MHz), «Львівська Хвиля» (100.8 MHz), «Радіо ЄС» (101.3 MHz), «Хіт FM» (101.7 MHz), «Радіо 24» (102.1 MHz), «Ретро FM» (102.5 MHz), «NRJ Україна» (103.9 MHz), «Kiss FM» (104.3 MHz), «Lux FM» (104.7 MHz), «Авторадіо» (105.4 MHz), «Наше радіо» (106.0 MHz) та «Радіо Незалежність» (106.7 MHz). Суспільне радіо — UA: Українське радіо Львів (103.3 MHz).

Серед інформаційних агенцій у Львові працюють «Західна інформаційна корпорація» (ZIK), «Zaxid.net», «Гал-Інфо», «Львівський портал» та інші.

Львів
Lviv – the Ensemble of the Historic Centre [153]
Світова спадщина
Львів
49°50′30″ пн. ш. 24°01′53″ сх. д.
Країна	Україна
Тип	місто обласного значення України
Критерії	ii, v
Об'єкт №	865
Регіон	Європа і Північна Америка
Зареєстровано:	1998 (22 сесія)
Львів у Вікісховищі

В архітектурі Львова, яка не сильно постраждала під час війн XX століття, відображено багато європейських стилів та напрямків, що відповідають різним історичним епохам. Після пожеж 1527 і 1556 року практично не залишилося слідів готичного Львова, проте добре представлено такі епохи: ренесанс, бароко, класицизм. Характерним для Львова став стиль сецесії, трапляються споруди в стилях ар-деко і берлінський модерн.

У місті встановлено більше півсотні пам'ятників: військових обелісків та меморіалів, монументів національним героям і визначним подіям, видатним жителям міста та регіону.

Радянська «панельна» забудова Сихова (2007)

Центр імені Митрополита Андрея Шептицького, номінований на Премію Міс ван дер Рое[154]

У Львові розташовано найбільше пам'яток архітектури серед усіх українських міст[2]. Переважна їх більшість сконцентрована в історичному центрі, який занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Серед найвизначніших архітектурних пам'яток міста Ратуша, ансамбль площі Ринок, Чорна кам'яниця, Палац Корнякта, колишній Домініканський костел, комплекс Успенської церкви, Королівський арсенал, Порохова вежа, Міський арсенал, монастир Бернардинів, Латинська катедра, Собор святого Юра, Костел святої Ольги і Єлизавети, Залізничний вокзал, Університет Франка, Оперний театр, Театр Марії Заньковецької, Преображенська церква, Вірменська церква, Монастир святого Онуфрія, Церква Святої Параскеви П'ятниці та інші.

На південь та на схід від Старого міста йдуть елітні райони, забудовані, передовсім, наприкінці XIX — на початку XX століття. Навколо них — радянська забудова: промислові зони та спальні райони. На долю типового масового жита припадає 40 % житлових площ міста. Ще близько 20 % житла — приватна малоповерхова забудова, переважно зосереджена на околицях, у районах, де раніше були приміські села. У Львові спостерігається найвища щільність міської забудови серед усіх обласних центрів і великих міст країни.

З 1990-х років значно знизилися темпи будівництва. Так, 1990 року було здано 369 тисяч квадратних метрів житла, 1995 року — 90 тисяч квадратних метрів, а в 2000-ому — 96 тисяч квадратних метрів житлової площі[155]. Починаючи з 2003 року темпи будівництва поступово нарощуються. 2005 року було здано 158,7 тисяч кв. метрів житлової площі, 2009 року — 187,2 тисяч кв. метрів, а 2012 року — 242,5 тисяч кв.метрів житла[156].

Стадіон «Арена Львів» (2011)

Спорт у Львові має давню історію: у місті відбулися перші на території сучасної України футбольний (1894) та хокейний (1905)[157] матчі. У той час, коли в Російській імперії та СРСР спорт лише поширювався, на теренах Австро-Угорщини, а потім Польщі регулярно проводили міжнародні змагання та турніри. У 1930-х рр. проводилися Рівнинні перегони Краків-Львів. 4 вересня 1931 року у Львові відбувся перший конгрес ФІТА — Міжнародної федерації стрільби з лука. У серпні-вересні того ж року Львів прийняв перший чемпіонат світу і Європи зі стрільби з лука. Львівський хокейний голкіпер Микола Скрипій одним з перших в історії почав використовувати захисну маску для обличчя — ще 1933 року. Він сконструював її з військового шолома, причепивши спереду дротяну маску[158]. Львівська футбольна команда «Погонь» 5 разів вигравала чемпіонат Польщі з футболу, національна збірна Польщі деякі ігри проводила у місті Лева, за національну команду регулярно грали гравці із львівських клубів.

1969 року львівський футбольний клуб «Карпати» став єдиним клубом із нижчої ліги, який здобув Кубок СРСР з футболу. Сьогодні він представляє місто у футбольній прем'єр-лізі України. Інший львівський клуб, ФК «Львів», також представляє місто у футбольній прем'єр-лізі України. Щороку в місті проводиться наймасштабніший фестиваль футбольних фанів у Східній Європі «EUROFANZ». Львів був одним з міст-господарів чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

Також у Львові з 2012 року у рамках чемпіонату України Української Ліги Американського Футболу ULAF грає команда з американського футболу Львівські Леви, а гравці клубу регулярно викликаються на матчі збірної України з американського футболу.

Головною спортивною спорудою Львова є стадіон «Арена Львів». Окрім того, у місті функціонують стадіони «Україна», «СКА», «Скіф», «Юність» та інші. У Львові знаходиться також єдиний в Україні критий велотрек — Велотрек СКА.

Львів є одним з лідерів українського футзалу — у сезонах 2006/07, 2011/12 та 2015/16 чемпіоном України ставала «Енергія», а в першостях 2008/09 та 2009/10 переміг «Тайм». Жіночий гандбольний клуб «Галичанка» починаючи із сезону 2001—2002 років перебуває у чільній трійці вищої ліги чемпіонату України. Також, є дворазовим чемпіоном (2015, 2016) і п'ятиразовим срібним призером (2005, 2007, 2008, 2013, 2014). У вищих лігах національних чемпіонатів Львів також представляють баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина», ватерпольний клуб «Динамо» та волейбольний клуб «Львів».

Львівська шахова школа за радянських часів була однією з найвідоміших у СРСР і дотепер залишилася серед провідних шахових центрів України. Серед найвідоміших гросмейстерів міста Степан Попель, Леонід Штейн, Олександр Бєлявський, Андрій Волокітін, Василь Іванчук та інші. Відомими є також львівські лукова, регбійна, спідвейна та велотрекова школи.

Львів мав приймати Чемпіонат Європи з баскетболу 2015 року, однак через ситуацію в країні від проведення вирішили відмовитися. Натомість надано пріоритетне право проведення Європейського чемпіонату 2017 року. Уряд України мав намір висунути кандидатуру Львова на проведення Зимових Олімпійських ігор 2022 року[159][160].

Львів має 18 міст-побратимів[161][162][163]:

У минулому:

• Самарканд, Узбекистан (2000, зносини перервані)
• Маріуполь, Україна (1994, зносини перервані)
• Санкт-Петербург, Росія (2006, зносини перервані)[166][167]
• Ліон, Франція (2007—2012)
• Джхар, Ічкерія (1998 — 2000: зносини перервані після зайняття міста Росією)[168]

З чотирма містами Львів співпрацює без укладення договору[169]:

• Варшава (Польща)
• Гданськ (Польща)
• Відень (Австрія)
• Лейпциг (Німеччина)

У Львові є генеральні консульства Польщі, Росії та Чехії, почесні консульства Австрії, Бразилії, Королівства Бельгії, Білорусі, Болгарії, Ізраїлю, Казахстану, Канади, Королівства Нідерландів, Південної Кореї, Латвійської Республіки, Литви, Молдови, ФРН, Франції, Угорщини. У місті також діє Візовий центр Посольства Іспанії в Україні[170] та постійно перебуває Консульський кореспондент Посольства Італії в Україні[171]; діє Британська рада[172].

Також у Львові функціонують представництво ОБСЄ, Консультативна місія Європейського Союзу (КМЄС), представництво ЄБРР, Альянс Франсез, Австрійський центр, Goethe-Institute, GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва).

Львів є членом організацій «Eurocities»[173], «European Cities Marketing»[174], OWHC (Організації міст світової спадщини)[175] та «Energie-Cites»[176].

• Бучма Амвросій Максиміліанович (1891—1957) — український актор і режисер
• Ірвінг Аллен (1905—1987) — продюсер та режисер театру та кіно
• Стані́слав Герман Ле́м (1921- 2006) — польський письменник-фантаст єврейського походження
• Козак Богдан Миколайович (* 1940) — український актор і режисер.
• Степан Сус, (* 1981) куріальний єпископ Києво-Галицького Верховного Архиєпископа, Титулярний єпископ Зиґрісу.

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Architektura Lwowa ХІХ wieku / Архітектура Львова ХІХ століття / Яцек Пурхля. — Краків : Międzynarodowe Centrum Kultury, 1997. — 260 с. — ISBN 83-85739-43-2.
• Енциклопедія Львова : у 2 т / Андрій Козицький, Ігор Підкова. — Львів : Літопис, 2007 — 2008. — 653 (І том), 608 (ІІ том) с. — ISBN 966-7007-68-8 (І том), ISBN 978-966-7007-69-0 (ІІ том).
• Івченко А. С. Закохайся у Львів : путівник. — К. : ДНВП «Картографія», 2012. — 80 с. — 4000 екз. — ISBN 978-966-475-954-7.
• Історія Львова. У трьох томах / Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. — Львів : Центр Європи, 2006. — ISBN 978-966-7022-58-7.
• Львів // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 4. — С. 1404—1416.
• Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Вид. 2-ге, зі змінами. — Львів : Світ, 2002. — 273 с. — ISBN 966-603-197-3.
• Назарук М. М. Львів у XX столітті: соціально-екологічний аналіз. — Львів : Українська академія друкарства, Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. — 348 с. — ISBN 978-966-322-108-3.
• Таємниці міста Лева : книга для читання / О. Волосевич, О. Даниленко. — Львів : Аверс, 2004. — 356 с. — ISBN 966-7466-90-6.
• Dziedzicki L. Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 496. (пол.) — S. 496—554. (пол.)
• Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — 276 s. (пол.)
• Львов // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Львов: справочник / сост. Г. Гербильский и др.; общ. ред. Б. К. Дудыкевич. — Львів : Вільна Україна, 1949. — 200 с. (рос.)
• Львів: провідник. — Львів: Червона калина, 1925. — 179 с.
• Львов: краткий справочник / сост.: Б. К. Дудыкевич и др.; под ред. Г. П. Пинчука. — Львов: Вільна Україна, 1946. — 85 с. (рос.)

• Сайт Львівської міської ради
• Офіційний туристичний сайт Львова
• Культурно-туристичний портал «VisitLviv»
• Щоденний Львів
• Zaxid.net
• Карта Львова та міський довідник

	Жовківський район
Яворівський район Городоцький район		Пустомитівський район
	Пустомитівський район

Ця стаття належить до вибраних статей Української Вікіпедії.