Реквієм (Верді)

Реквієм (Messa di requiem) Джузеппе Верді — твір, написаний композитором 1874 року для чотирьох солістів (сопрано, мецо-сопрано, тенор і бас), мішаного хору та симфонічного оркестру. Вперше виконаний 22 травня 1874 року на перші роковини смерті видатного італійського поета Алессандро Мандзоні. Тривалість твору сягає 85—90 хвилин.

Реквієм
Дискографія Verdi Requiem discographyd
Формат творчої роботи Меса, music for the Requiem Massd і musical settingd
Жанр music for the Requiem Massd
Країна походження  Італія
Мова твору або назви латина
Дата публікації 1874
Композитор Джузеппе Верді
Тривалість 90 хв.
 Реквієм у Вікісховищі

Історичний контекст

Після смерті Россіні 1868 року Верді вирішив, що ряд італійських композиторів мали б створити Реквієм в його пам'ять. На пропозицію Верді до створення спільного Реквієму долучилися 12 італійських композиторів, тоді як сам Верді писав 13-ту частину «Libera me». Прем'єра Реквієму Верді була намічена на листопад 1869 року, проте за 9 днів до прем'єри організаційний комітет відхилив його твір, що стало причиною сварки Верді з диригентом Анджело Маріані. До 1988 року ця «Меса по Россіні» не виконувалася.

Смерть італійського поета Алессандро Мандзоні, творчістю якого Верді дуже захоплювався, а з 1868 року знав особисто, вразила композитора. Це спонукало його написати Реквієм у пам'ять Мандзоні, який включив також і перероблену версію «Libera me», початково написану в пам'ять Россіні. 22 травня 1874 року Реквієм вперше прозвучав у церкві святого Марка в Мілані під орудою автора.

Структура

 1 Introit — Kyrie (хор, солісти)

 2 Sequence:

Dies irae (хор)
Tuba mirum (хор)
Mors stupebit (бас)
Liber scriptus (мецо-сопрано)
Quid sum miser (сопрано, мецо-сопрано, тенор)
Rex tremendae (солісти, хор)
Recordare (сопрано, мецо-сопрано)
Ingemisco (тенор)
Confutatis (бас, хор)
Lacrimosa (солісти, хор)

 3 Offertory: (солісти)

Domine Jesu Christe
Hostias

 4 Sanctus (подвійний хор)

 5 Agnus Dei (сопрано, мецо-сопрано, хор)

 6 Lux aeterna (мецо-сопрано, тенор, бас)

 7 Libera me: (сопрано, хор)

Libera me
Dies irae
Requiem aeternam
Libera me

Характеристика частин

Верді широко використовує в Реквіємі енергійні ритми, піднесені мелодії і драматичні контрасти, подібно тому, як він робив це в операх, щоб виразити сильні емоції, що йдуть від тексту. Страшний (і впізнаваний) Dies Irae («Судний день»), що відкриває традиційний латинський похоронний обряд, повторюється протягом твору, чим досягається ефект цілісності, а також дозволяє композиторові глибше осягнути трагічність смерті і прагнення людини бути прощеною (відпущеною від земних гріхів).

Requiem — починається ледь чутним шепотом хору, якому протипоставлений світліший, енергійний квартет солістів.

Sequence — ліричним, благальним частинам протиставлені сповнені жаху і відчуттям невідворотності Божого суду частини Dies Irae, що повторюється як рефрен та Tuba Mirum, кульмінація твору.

Offertorium («Принесення жертви») — споглядальний квартет солістів, що розгортається неквапливо, у приглушеній звучності.

Sanctus («Свят») — блискуча фуга для подвійного хору, втілення творчої піднесеної сили життя.

Agnus Dei («Агнець Божий») — стриманий дует жіночих голосів, варіації в стародавньому стилі на незвичайну тему в дусі середньовічної церковної пісні в унісон.

Lux aeterna («Вічний світ») — терцет солістів, побудований на контрасті світла й тьми, з поступовим поверненням настроїв 1-й частини.

Libera me («Звільни мене, Господи») — розгорнутий фінал, заснований, як і 2-га частина, на протиставленні різнохарактерних епізодів.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.