Релігійна дискримінація

У стародавньому світі релігійна приналежність зазвичай збігалася з етнічною. Від чужоземців не вимагалось вшанування місцевих богів, оскільки вони вважалися покровителями лише місцевого населення. Ставлення до чужих богів було різним: в одних випадках вони сприймалися як демони(так, санскритське слово «дева» — божество має те ж походження, що й перське «дев» — диявол), в інших — як просто «не свої», але реально існуючі боги (таким було відношення древніх греків до богів сусідніх народів — фракійців, фригійців та ін.), які в ряді випадків могли запозичуватися, у третіх — вони могли ототожнюватись із місцевими богами (так, етруські та римські боги, на початку маючи оригінальне походження та культи, були ототожнені з грецькими, а зв'язана з ними міфологія адаптована до грецьких уявлень, наприклад, Зевс — Тін — Юпітер, Гера — Уні — Юнона, та ін.). Релігійна приналежність рабів зазвичай власників не цікавила.

В Древньому Римі широке поширення одержав синкретизм, коли боги переможених народів приєднувалися до римського пантеону.

Біблія — один із найдавніших релігійних текстів, як проголосила нетерпимість за релігійним, а не етнічним принципом. Древні євреї знищували жителів Єрихону та ряду інших міст на підставі того, що Бог дарував їм землю обітовану, а язичники-іновірці займали її неправомірно.

З поширенням монотеїзму поширилась та була узаконена також і релігійна дискримінація. Прогресивним кроком було те, що інші народи стали сприйматись не як чужі в принципі, а як потенційні об'єкти для навернення. Однак відмова від навернення накладала цілий ряд обмежень, пов'язаних з оподаткуванням, елементарними правами та ін. Великі громади іновірців або взагалі були неможливі, або вони відгороджувалися від решти населення (див. Гетто). Перехід в іншу віру, як правило, вважався найважчим злочином. З іншого боку, на общини іновірців не поширювалась юрисдикція панівної церкви, іновірці не могли бути засуджені за єресь (проте могли бути засуджені за спробу конверсії у свою віру).

Шиїти традиційно мали в арабських державах нижчий статус, чим суніти, та були обмежені в можливостях займати ряд посад. Посилення статусу шиїтів у ряді арабських держав у XX ст. (Ліван, Сирія, Ірак) привело до запеклих сутичок між ними та сунітами, які не бажали втрачати привілейований статус. Панісламські екстремістські організації (наприклад, Аль-Каїда) сприймають шиїтів як суперників та здійснюють терор проти них.

У США законодавчо закріплена свобода віросповідання, однак принцип «політичної коректності» приводить до того, що святкування релігійних свят все частіше стає можливим лише в приватному колі.

Вчення ряду християнських конфесій суперечить законодавству(свідки Єгови — переливання крові, адвентисти — служба в армії, та ін.).

Ряд традиційних індіанських культів стикається з обмеженнями в результаті застосування екологічного законодавства.

Негативне ставлення до християн чи християнства, підтримуване як окремими людьми, так і цілими групами. До цього терміну також відносяться сатанізм та дияволопоклонство, але це лише часткові прояви антихристиянської дискримінації.

Термін для вираження ворожості стосовно юдеїв, окремо від етнічних євреїв, зазвичай не вживається таке ставлення включається в поняття релігійного антисемітизму. В середньовіччя в Європі був поширений масовий християнський антисемітизм. В наші дні дискримінація за ознакою ставлення до юдаїзму характерна для декількох мусульманських держав.