Ржищівський гуманітарний коледж

Ржищівський гуманітарний коледж готує фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста зі спеціальностей початкова та технологічна освіти. Випускники, які успішно закінчили коледж, мають можливість продовжити навчання у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди, Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова та Київському університеті імені Бориса Грінченка за скороченими програмами.

Ржищівське жіноче училище для освіти сиріт і дітей бідних батьків при монастирі… Церковно-приходьська двокласна монастирська школа… Ржищево-монастирська двокласна учительська жіноча школа… Учительська семінарія… Українська семінарія імені Стешенка… Ржищівська професійно-педагогічна школа… 3-х річні педагогічні курси… Педагогічне училище… Ржищівський гуманітарний коледж…

За цими назвами прослідковується вся 140-річна історія добре всім відомого і невіддільного від Ржищева спеціального навчального закладу, який формує обличчя нашого міста, піднімаючи його значимість і престиж у всій Україні, бо ж навчаються тут студенти родом від Івана-Франківська до Донецька та від Сумщини до Криму.

Виникнення ж, та перші роки діяльності сучасного Ржищівського гуманітарного коледжу безпосередньо пов'язані з Ржищівським Спасо-Преображенським монастирем.

Друга половина ХХ ст. В історії Спасо-Преображенського жіночого монастиря — це період стабільності і процвітання, в якому в 60 — 70 — х роках статтю «Прогулка в Ржищевский монастырь», де не лише описується це чудесне місце над Дніпром, затишок, чистота і порядок в монастирі, його зразковий вигляд при зовсім невеликих прибутках, а й зазначається: «При монастирі знаходиться училище для бідних дівчат. Вони мешкають у самому монастирі і виховуються виключно на монастирські кошти. Монастир винаймає для них ще двох класних виховательок, що, при незначних коштах, є актом великої доброчинності».

Про училище і хочеться повести розповідь.

До кінця 60-х років XIX ст. монастир мав достатньо коштів для утримання черниць та для достойного існування обителі. Виникає можливість допомогти і тим, хто потребує допомоги і захисту.

Монастир зі своєї ініціативи та дозволу Арсенія, митрополита Київського і Галицького, в 1869—1870 рр. оголошує збір пожертв на влаштування училища при монастирі для дівчаток-сиріт з родин церковних служителів.

Одночасно в 1868—1871 рр. споруджується спеціальний корпус з настоятельськими келіями та училищем, з 12 покоїв, з 9 грубами, трьома коридорами і трьома ґанками, один з яких, зі скляною галереєю — училищний. В цьому корпусі під одним дахом була влаштована і домова церква в ім'я Життєдайного Джерела.

В звіті монастиря за 1870 р читаємо: «Ржищівське жіноче училище є навчально-виховним для початкової освіти сиріт і дітей бідних батьків. Засноване училище в 1870 р. з дозволу Митрополита, знаходиться під головним керівництвом настоятельки монастиря та підзвітне єпархіальному архієрею. В училищі працюють: начальниця училища, її помічниці — дві вчительки та законовчитель. Головна увага начальниці і вчительок спрямована на навчально-виховну частину; викладаються предмети за синодальною програмою. На вчительок складаються спостереження за порядком та тишею в класі під час уроків та в позакласні години. В училищі встановлено три класи з дворічним курсом навчання кожний. Прийом дітей дозволяється як в перший клас, так і в наступний, відповідно до їх знань. Заяви про прийом подаються на ім'я настоятельки монастиря, при цьому додається метричне свідоцтво…».

В училищі викладалося 17 предметів, 6 з яких мали богословське спрямування. Щодня в кожному класі відбувалося чотири уроки, тривалістю 1 годину 15 хвилин кожен, а після обіду діти займалися домоведенням. Навчання продовжувалося протягом року, крім недільних днів, церковних свят, днів говіння та вакацій: зимових — з 20 грудня до 7 січня, літніх — два місяці. Існувала п'ятибальна система оцінки знань.

В училищі була бібліотека, яка складалася з підручників, книжок для дитячого читання, прописів, географічних карт, словників. Книги були подаровані різними людьми. Зокрема, в документах згадується ім'я ієрея Олександра Воскресенського та полковника Первухіна.

В даному документі вказано: «Высшей целью религиозно-нравственного воспитания есть то, чтобы исполнение христианских обязанностей сделалось истинной потребностью сердца детей». Приклад в цьому повинні були показувати вчителі. Вони ж визначали строгий порядок заняття, спосіб життя та неухильно спостерігали за його дотриманням. Вільний від навчання час діти використовували для відпочинку, прогулянок, ігор та вправ, які розвивали та укріпляли сили тілесні.

Помешкання училища складалося з двох спалень та столової. Їжа подавалася дітям проста, але зі свіжих продуктів та в достатній кількості.

Зі звітів, які збереглися до нашого часу, бачимо, що в різний час тут навчалося від 13 до 20 дівчаток 7 — 18 років, сиріт і напів-сиріт. Це були діти не лише служителів церкви, а й інших станів: міщан, селян, ремісників, солдатів. Були діти не лише українців та росіян, ай євреїв. Учениці були як на повному монастирському забезпеченні, так і ті, за навчання яких батьки платили певні суми (це були діти місцевих жителів).

Хоч наприкінці 80-х років XIX ст. благодійні внески на утримання училища дещо зменшились, а особливо збідніла бібліотека, училище продовжувало працювати й далі. Проте, це не означає, що монастир терпів збитки. Відомо, що він був достатньо забезпечений умовами і коштами, щоб у 1873 тут проживало 129 осіб, 1888 році — 143, а в 1917—253 черниці, послушниці, учениці школи та інші мешканці монастиря.

Друге десятиріччя XX століття, означене двома революційними переворотами та Першою світовою війною, внесло хаос і нестабільність як у мирське, так і в церковно-монастирське життя. У, здавалося, відгороджений стіною усамітнення чернецький побут, вриваються повсякденні турботи країни: голод, інфляція, розруха та боротьба за виживання у новому світі.

Тимчасовий уряд, який прийшов на зміну самодержавству, після Лютневої буржуазної революції, постановою 20 червня 1917 року для дієвого і планомірного загального навчання дає розпорядження всі церковні — монастирські двокласні учительські школи в тому числі, передати у відання міністерства народної освіти, а повітові земські управи зобов'язує прийняти їх у безпосереднє підпорядкування. Таким чином, найперше, що відійшло від Спасо-Преображенського монастиря юридично, фактично ж залишаючись у своєму приміщенні, у своїх класах, зі своїм шкільним інвентарем і бібліотекою, була монастирська школа. На 47 році існування вона, як і задумувалося, мала три класи з дворічним курсом навчання. Тобто вчилися учениці, а не були тільки дівчатка-сироти, або напівсироти зі стану служителів церкви шість років. Жили при школі. Приміщення школи — це шкільна церква, 6 класних кімнат, 6 спальних кімнат для 120 учениць (станом на 1917 рік) бібліотека, зала, канцелярія, їдальня, кухня, 5 квартир для вчителів (однокімнатні), кімната економки та три великі коридори було збудовано на кошти монастиря. Крім того, при школі був погріб, лазня, сарай для дров, кладова та інші будівлі.

Школа давала дуже глибоку освіту та всебічний розвиток дівчатам, які тут навчалися, а після введення в програму домоведення, у 1902 році, була переведена в категорію жіночих учительських шкіл, з якої було випущено за 15 років (з 1902 по 1917 рр.) 257 учительок шкільної грамоти. А це означає, що випускниці школи могли навчати дітей грамоти в домашніх умовах, а після складання відповідного іспиту в дирекції народних училищ, вести викладання і в земських школах. З 1911 року при школі впроваджено учительський курс, який за період 1911 до 1917 року підготував, як вказано в документах, 124 повноправні вчительки, себто, без додаткових іспитів вони мали право на вчителювання в земських і міністерських школах. Таким чином, майже 400 випускниць Ржищево-монастирської двокласної учительської жіночої школи (таку вона мала офіційну назву) трудилися для освіти народу в багатьох губерніях Південно-Західного краю Російської Імперії. Доречно зауважити, що одна з випускниць школи 1912 року, Віра Андріївна Ковалевська, учителювала в Ржищівському однокласному земському училищі (воно знаходилося на Оболоні). З 1902 року при учительській школі діяла однокласна (термін навчання — два роки) початкова школа, як її ще називали — зразкова, для дітей простого люду Монастирської слобідки (до 1917 року в ній навчалися тільки дівчатка). Вона виконувала роль базової школи при двокласній учительській, тобто, тут майбутні вчителі проходили педагогічну практику.

Адміністрація Ржищівського Спасо-Преображенського монастиря проти передачі школи земству не заперечувала. Більш того, ігуменія Памерила 12 грудня 1917 року подає офіційне «Прошеніє» в Київську повітову земську управу про прийняття жіночої учительської школи (1 зразкової — разом), що знаходиться при монастирі, з усім інвентарем, під опіку управи, тим паче, що річне утримання школи монастиреві вартувало 5 тисяч 692 рублі 40 коп. за кошторисом на 1918 рік.

Після передачі школи земству в 1917 році в початковій (зразковій) школі починають навчатися і дівчатка, і хлопчики, діти мешканців Монастирка; тоді в Слобідці проживало понад 500 людей. Відомо, що в 1918 — 19 навчальному році в цій школі навчалося 60 селянських дітей.

В цей перехідний для школи період, а сама — 8 грудня 1917 року, рада Ржищево-монастирської школи, в свою чергу, звертається до Київської повітової земської управи з проханням надати їй статусу учительської семінарії, адже хоч школа і вважається за типом двокласною, «однако, юридически и фактически — она четыреклассная (с п'ятам классом — рукодельным); при ней существует однокомплектная начальная школа… Ввиду этого сонет школы просит управу считать школу четырехклассной учительськой. По типу и програмне она подходит к учитель ской семинарии, преобразование в каковую и было бы своевременным и желательным. Что насчет большой пользы, такого типа школы в означенням месте, то об этом свидетельствует громадный наплыв желающих поступить сюда; ежегодно на 30 вакансий в первуй класс является держать екзамен… 120—130 девиц. В настоящее время в учительской школе 125 учениц; в начальной (образцовой) — 40 учеников и учениц (1917 — 18 н.р. — Л. С.)»

1921 року в приміщеннях колишнього жіночого вчительського училища на базі Преображенського монастиря відкрито педагогічні курси з кількістю учнів 140. З часом цей заклад отримав нове приміщення, а з 1922 року став педтехнікумом, ще пізніше (1938) став профпедшколою. В 1944 році перейменовано в Ржищівське педагогічне училище. З 2004 року — Ржищівський гуманітарний коледж.

Навчально-виховний процес в коледжі здійснюють 46 викладачів. 36 викладачів мають вищу кваліфікаційну категорію, 5 викладачів є методистами, 23 мають звання старший викладач,10 викладачів нагороджені нагрудним знаком «Відмінник освіти України», 1 викладач є заслуженим працівником культури.

У коледжі є:

• 2 навчальні корпуси, в яких існують навчальні лабораторії та майстерні;
• кабінет інформатики з відкритим Internet-доступом;
• 1 лінгафонний кабінет;
• бібліотека та читальний зал на 30 місць;
• актова зала;
• стадіон;
• спортивна, тренажерна та гімнастична зали;
• два студентські гуртожитки на 240 місць.

В коледжі працюють творчі колективи, студії, гуртки, спортивні секції, зокрема літературна студія та наукове товариство. Видається щомісячна газета.

Постійно працюють спортивні секції: легкої атлетики, настільного тенісу, волейболу, баскетболу, ритмічної гімнастики. Мають значні досягнення і самодіяльні художні колективи коледжу.

Центром пошукової роботи, невичерпного джерела історії є музей коледжу, який був створений до 75-річчя з нагоди створення закладу. Експозиційні стенди містять фото, документи, підручники, малюнки студентів і викладачів, фотоальбоми педагогічних династій, які працюють у коледжі, характеризують не тільки історію коледжу, а й основні риси епохи існування закладу, його 90-річної історії.

• Кушнір Сергій Миколайович — директор коледжу
• Фалько Віктор Миколайович — заступник директора з навчально-виробничої роботи
• Музира Валентина Петрівна — заступник директора з виховної роботи

• психолого-педагогічних дисциплін;
• української мови та народознавства з методиками навчання, української літератури;
• соціально-економічних та гуманітарних дисциплін;
• природничих дисциплін;
• математичних дисциплін та інформатики;
• іноземних мов з методиками навчання та світової літератури;
• образотворчого мистецтва з методикою навчання та методики трудового навчання з практикумом;
• фізики, ТЗН, загальної електротехніки, охорони праці та БЖД;
• загальнотехнічних дисциплін та методики трудового навчання;
• фізичного виховання та ТМФВ;
• музики та методики музичного виховання.

Письменники: П.Гуріненко, В.Скомаровський, Г.Рябокляч, М. Карасьов

Композитори: О.Шестопал, А.Лебединець.

Вчені: В.Даниленко, М.Гончаренко, О.Засенко.

Військові: контр-адмірал П.Петренко

• Бабак Іван Іванович (* 1923) — український військовик, генерал-майор танкових військ, учасник Другої світової війни.
• Соколов Артем Іванович (1987—2019) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• В. В. Умрихін «Історія Ржищівщини. Від найдавніших часів до наших днів». 1995 р.
• http://rgk.edukit.kiev.ua/
• http://who-is-who.com.ua/bookmaket/epou2009info/5/88/2.html%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
• www.maplandia.com
• https://web.archive.org/web/20160305003742/http://giperion-publish.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=50&Itemid=106&lang=uk