Роза Попова

Руска Михайліва Мануйлова (болг. Руска Михайлова Мануилова)[2], сценічний псевдонім Роза Попова ((болг. Роза Попова; 1879, Софія, Князівство Болгарія[1] — 11 квітня 1949(1949-04-11), Мездра, Народна Республіка Болгарія[1])) — болгарська театральна актриса, режисер і театральний діяч.[3].

Роза Попова
болг. Роза Попова
Народилася 1879
Софія, Князівство Болгарія[1]
Померла 11 квітня 1949(1949-04-11)
Мездра, Народна Республіка Болгарія[1]
Країна  Болгарія
Діяльність акторка
Знання мов болгарська
У шлюбі з Чічо Стоян

Біографія

Народилася в Софії в 1879 році. У віці 15 років, зустріла свого майбутнього чоловіка, і вже в 16 років вони таємно одружилися[2].

У старших класах Руска увійшла до пересувної театральної трупи «Зора». Театральне мистецтво пізнає у актора і режисера Костянтина Сапунова. Дебютувала на сцені роллю Софії в п'єсі «Щира дружба» у місті Велико-Тирново в 1897 році[4]. Подорожуала з театральною трупою свого чоловіка, яку він пізніше очолив. З 1900 по 1902 рік грала в театральній трупі «Сльоза і сміх», також виступала у складі хорватської театральної трупи М. Стойковича.

З 1900 року її маніакально переслідує шанувальник, 25-річний вчитель і поет Тодор Богданов з Враци. 20 січня 1903 року він стріляє в Розу і себе, і вмирає на місці. Актриса отримує важке поранення і довго лікується. Замах став найгучнішою подією в Софії, і незабаром Розу звільняють з Національного театру.[3]

З 1904 по 1906 рік вона періодично виступала як режисерка і паралельно грала на сцені у театральній трупі в Пловдиві. Потім вона відправилася до Відня для вивчення літератури і медицини у Віденському університеті. Повернулася до Болгарії в 1908 році і знову була запрошена до Національного театру. В ньому грала ролі до 1910 року.

У 1910—1911 роках була обрана першим режисером-постановником театру в Русі[5]. У 1918 році Роза заснувала власний театр Рози Попової в Софії[6]. Деякий час продовжувала також грати у Вільному театрі.

У 1923 році заснувала Болгарську театральну студію, в якій займалася театральною педагогікою. Кар'єру актриси Роза завершила в 1937 році.[3].

У 1926 році Теодор Траянов присвятив Розі Поповій свою поему «Пісня мандрівника»[7].

Літературна і революційна діяльність

Крім театральної діяльності Роза Попова займалася перекладом і літературою — вона переклала болгаською більшість п'єс, які ставила на сцені, пишсала мемуари, вірші, легенди, оповідання, критичні статті.

Роза Попова приєдналася до македонсько-одринського революційного руху. В 1913 році була сестрою милосердя у військовому шпиталі македонсько-одріанської міліції.[3]

Примітки
  1. Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Актрисата Роза Попова простреляна от ревност — monitor.bg, 22 януари 2005
  3. Научно-информационный центр «Болгарская энциклопедия». Большая энциклопедия «Болгария». Том 9. — София: Издательство «Труд», 2012. — С. 3524 — 3525. — ISBN 9789548104319.
  4. Енциклопедия на българския тетаър. — София: Издателска къща «Труд», 2008. — С. 371. — ISBN 9545287713.
  5. История на русенския драматичен театър (болг.). Драматичен театър „Сава Огнянов“, Русе. www.rusetheatre.com. Процитовано 24 березня 2020.
  6. ПОПОВА РОЗА МИХАЙЛОВА (рос.). Статья в БСЭ. Процитовано 24 березня 2020.
  7. Траянов, Теодор. „Скитнишки напев“ (болг.). Моята библиотека. Процитовано 21 січня 2015.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.