Розбрат

«Розбрат» (фр. "Le Différend" , 1986) — праця Ж.-Ф. Ліотара, яку він називає своєю головною книгою. Автор праці показує, яким чином можна уникнути придушення однієї парадигми іншою при владарюванні гетерогенності форм мислення та життя. Аналізуючи різноманітні мовні ігри , французький філософ уводить поняття "режим речення", розуміючи під цим набір правил, згідно з яким одержують смисл речення тієї чи іншої функціональної орієнтації (палітра функцій досить різноманітна — від функії розмірковувати до функції приписувати, при цьому кожне речення визначається своєю функцією і не може бути переведений в інший функціональний режим). З «режимомо речення» пов'язаний "жанр дискурсу" — це як раз я є сукупність правил, завдяки яким такі «такі, що не перекладаються одне в одне» речення різного функціонального режиму можна узгодити одне з одним, щоб мати можливість досягнення визначеної мети (оцінити, виправдати, контролювати). Речення, які представляють різні функціональні режими, не можна перевести одне в одне, проте з них можна побудувати ланцюжок, якщо це припустимо жанром дискурсу, до якого вони належать.

Жан-Франсуа Лиотар (1924–1998)

Речення — унікальна подія, зв'язок якої з певним положенням справ віжбувається через «функціональний режим», вони є ефектами поверхні, відділеними одне від одного за допомогою «ніщо» ; тому, коли відбувається забуття «ніщо», виникає можливість поєднання речень у межах конкретного «жанру дискурсу», одне речення набуває статусу «попереднього», а інше — «наступного». Кожне речення оточене розривами «ніщо», які маскуються системами пов'язаних одне з одним випадкових речень різних функціональних режимів, смисл яких розкривається завдяки наявності подій.

Коли речення певного режиму вимовлене (або в термінах Ліотара — «трапляється»), воно перетворюється на подію, яка викливає необхідність вибору продовження. Саме тут виникає конфлікт між режимами речень, оскільки обираючи один із режимів обов'язково відбувається «обмеження в правах» нереалізованих можливостей наступної побудови ланцюжка речень. Для вирішення конфлікту режимів, що виникає в межах одного жанру, використовується судова процедура — «тяжба» фр. litige. Між реченнями різних жанрів виникає «розбрат» фр. differend , що характеризується принциповою нерозв'язністю, тому що не існує єдиного метаправила для ріних жанрів дискурсу. Щоб уникнути подібної ситуації, Ліотар пропонує не допускати можливості абсолютного розриву між жанрами дискурсу, а також боротися проти спроб одного жанру перетворитися у домінуючий та підкорити собі усі інші.

У концепції Ліотара мова веде своєрідну «онтологічну гру», бо речення пов'язане з подією, відбувається, воно є репрезентацією Всесвіту. Але, вже, відбувшись, речення забувається, щоб бути витісненим із ріки часу іншим реченням, яке репрезентуючи його, й свою чегу забуває себе. Буття, щоб бути наявним, повинно бути представлено, репрезентовано, те, що не представлене, не є існуючим. З цієї причини постмодерна філософія уявляється Ліотаром як філософія відмінності, розриву, розбрату, «распри».