Роскопенський Микола Олексійович

У місці впадання струмка Чічір в річку Шполку знаходиться село Княжа в якому 24 вересня 1924 року в родині селянина поляка за походженням Олекса Роскопінского і Анни Вернигори з шляхетного козацького роду народився син[1] який при хрещенні отримав ім'я Якім крім нього в сім'ї було ще Катерина старша, Яків, Килина, Меланка. Під час колективізації в 1928 році його сім'ю разкуркулили, батько влаштувався працювати теслею в колгоспі.У 1934 виїхав до Казахстану сім'я оселилася недалеко від станції Курорт Боровий. До початку війни в 1940 році встиг закінчити 6 класів.

• 15 вересні 1942 був мобілізований комісією Щучинського району Кокчетавської області.[2]

• 09.1942.-02.1943. 37 Запасний стрілецький полк курсант.177 запасний стрілецький полк, стрілець відділення каракалпацького о.н., командир відділення; 53 стрілецький полк навідник; 319 стрілецький полк командир відділення; 96 запасний артилерійський полк телефоніст; 131 стрілецький полк політком командир взводу.[3][4]

Під час війни коли він був на передовій стався такий випадок. На одній з дільниць фронту порвався кабель зв'язку, і необхідно було відновити зв'язок, - в землянці командир і два солдат і поранений Микола.
- Потрібно відновити зв'язок, сказав командир.
- Пошліть мене я везучий! сказав Микола. Куди я тебе пошлю ти спливає кров'ю, взяв послав одного солдата його вбили і він не відновив зв'язок.
- Пошліть мене я везучий! повторив Микола і знову пролунала відмова пішов і другий і загинув.

Тоді командир відгукнувся на прохання Миколи і відправив його на передову виправляти неполадку. Не минуло й півгодини, як зв'язок був відновлений і він повернувся неушкодженим. При виконання бойового завдання з відновлення зв'язку 15 жовтня 1944 отримав важке поранення. 27 лютого 1945 року здійснив подвиг за який був нагороджений Медаллю "За відвагу". Під час бою перебуваючи на прямому наведенні, замінив вибулого з ладу командира гармати. Його знаряддям знищив: станковий кулемет з обслугою і розсіяв звід піхоти противника.[5] Війну закінчив у Прибалтиці в званні сержанта.[6]

Після війни він повернувся в Казахстан де жила його сім'я де і одружився. У 1948 році разом з сім'єю повернувся в Княжу, в 1949 приїхав в, Ватутіне де вдруге одружився в місті працював охоронцем ув'язнених. У 50-х роках відправився на заробітки до Санкт Петербургу де його посадили за хуліганство і випустили по амністії 1954 році.

Після приїзду в Донбас перший час знімав кімнату з сім'єю на Чернігівці. У 1954 році приїхав в селище Водянське де влаштувався на шахту прохідником їм пропрацював до 1974 року. Після відходу на пенсію їздив на заробітки в Липецьку область і в Абхазію. Після цього влаштувався працювати в ЖЕК де пропрацював до смерті. Про його діяльності в останні роки життя і про нього як людину написав вірша відомий Водянський поет Баранець П. Т. «Для вас і про Вас»

Помер 16 січня 1991 похований в смт Водянське.

• Орден Вітчизняної війни I ступеня[7]
• Орден Вітчизняної війни II ступеня
• Медаль "За відвагу"[5]
• Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
• Медаль «40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• Медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр."
• Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»[8]

Друга світова війна закінчилася повною перемогою радянської зброї. Тепер Ви повертаєтеся до своєї улюбленої сім'ї, мирної творчої праці.

У суворі часи війни Ви разом з військами Ленінградського фронту пройшли великий і важкий шлях, мужньо боролися за Батьківщину, за Ленінград, за свободу і незалежність радянського народу.

Проводжаючи Вас, ми говоримо від щирого серця: спасибі. Вам дорогий товариш, за чесну службу Батьківщині. Ваших бойових заслуг у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років Батьківщина і Ленінград не забудуть ніколи.

Військова Рада округу впевнений, що повернувшись до мирної праці, Ви будете свято берегти і примножувати славні традиції ленінградських воїнів і своєї частини.

Бажаємо Вам, дорогий товаришу, щасливої дороги, радості, в житті і успіху у праці. Будьте і надалі вірним сином своєї улюбленої Вітчизни!

Командир військ Ленінградського військового округу, Маршал Радянського Союзу Говоров, член військового Ради Ленінградського військового округу генерал-лейтинант Багаткін.

Наш Роскопинский - тихий скромный,

Он - бывший воин и шахтёр.

Да всё ж в труде неугомонный

Хлопочется до этих пор.

Садовник он теперь в посёлке,

Всё потому, что в жизнь влюблён,

Жалеет дерево и ветку

И каждый кустик ценит он

И не куёт себе он счастье,

Не сыплет в дом свой серебро,

А просто, в холод и ненастье

Он людям делает добро.

Так пусть ему легко живётся

Светлы пусть будут его дни!

Добро добром пусть отзовётся

И для него и для семьи.

15.03.86.

• http://belitskoe.at.ua/publ/my_pomnim_i_gordimsja_imi/kniga_pamjati_vov_g_vodjanskoe_kniga_pamjati_ukrainy_doneckaja_oblast_t_9/39-1-0-308
• газета "Новий шлях" 23 січня 1985 р., Баранець П. "Взучий"