Київська губернія
Київська губернія — колишні адміністративно-територіальні одиниці на території, що тепер входить до складу держави Україна. Охоплювали території давньої української етнографічної й історичної землі Верхнього Подніпров'я княжих та козацьких часів — Київщини. Ліквідована в березні 1925 року.
Київська губернія | ||||
![]() Герб | ||||
Центр | Київ | |||
---|---|---|---|---|
Утворено | 18 грудня 1708 | |||
Площа | 44777,9 (1897) | |||
Населення | 3 559 229 осіб (1897) | |||
Попередники | Київське воєводство | |||
Наступники | Київська округа |
У складі Російської імперії
Київська губернія 1708—1781 років

Утворена Указом Петра І від 18 грудня 1708 року. Адміністративний центр — місто Київ.
У 1719 році в Київській губернії було створено 4 провінції: Київська, Бєлгородська, Орловська і Севська, які у свою чергу розділені на дистрикти.
У 1727 року з Київської була виділена Бєлгородська губернія до якої відійшли Бєлгородська, Орловська та Севська провінції.
Станом на 1764 рік губернія складалася з 11-ти повітів: Київського, Остерського, Козелецького, Переяславського, Пирятинського, Лубенського, Хорольського, Миргородського, Голтвянського, Городиського та Золотоніського[1].
1781 року губернія розділена на Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва.
Київське намісництво
У 1781—1796 роках губернія іменувалася Київським намісництвом, що складалося з таких повітів: Київського, Золотоніського, Голтвянського, Козелецького, Лубенського, Миргородського, Остерського, Переяславського, Пирятинського. У губернію входили також міста Хорол і Городище.
У 1790-х роках до Київського намісництва відійшли Богуславський, Гадяцький, Зіньківський, Канівський, Корсунський і Лохвицький повіти.
Київська губернія 1797—1918
.svg.png.webp)
У 1796 році Київське намісництво ліквідоване та всі лівобережні землі, що входили до нього, передані в Малоросійську губернію. Одночасно, до новоутвореної Київської губернії увійшли землі Правобережжя.


Склад Київської губернії

Повіти Київської губернії XIX століття: Київський, Бердичівський, Васильківський, Звенигородський, Канівський, Липовецкий, Радомисльський, Сквирський, Таращанський, Уманський, Черкаський, Чигиринський.
У відношенні селянського самоврядування у 1876 році сільські товариства губернії розподілені на 202 волості та підпорядковані 24-м мировим посередникам (по 2 мирові ділянки у кожному повіті).
У судовому відношенні губернія входить до складу Київської Судової Палати та поділяється на два судових округи: Київський і Уманський. До Київського Окружного суду віднесені Київський, Бердичівський, Васильківський, Канівський, Сквирський, Радомисльський, Черкаський та Чигиринський повіти; до Уманського Окружного суду — Уманський, Звенигородський, Липовецкий і Таращанський повіти. Кожне місто з повітом складають судово-мировий округ. В губернії налічується 62 судово-мирові ділянки та 48 судово-слідчих[2].
Київська губернія під час Української революції (1917—1920)
Після Лютневої революції стара царська влада на місцях була скинута. 6 (19) березня 1917 року новим очільником губернії — губернським комісаром Київщини був обраний місцевий політик ліберальних поглядів Михайло Суковкін. У той же час Київ став центром усього українського руху — 4 (17) березня утворено Українську Центральну Раду. Після Лютневої революції на Київщині виник вільнокозацький рух. Намагаючись відродити старі козацькі традиції Київщини селяни почали організовувати на місцях воєнізовані загони вільних козаків. У квітні 1917 року перша вільнокозацька громада виникла у Гусаківській волості Звенигородського повіту на чолі з Никодимом Смоктієм· Влітку 1917 вільнокозацький рух перекинувся на інші повіти Київської губернії; а потім і на інші губернії України· Центральна Рада підтримала вільнокозацький рух. 3-6 жовтня 1917 в Чигирині відбувся 1-ий Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва. 22 вересня Суковкіна змінив на посаді губернського комісара Олександр Саліковський. У листопаді — грудні 1917 року тимчасовим виконавцем обов'язків губернського комісара був Іван Мірний.
7 (20) листопада 1917 року Центральна Рада своїм 3 — ім Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки, до складу якої увійшла і Київська губернія. У цей же час у столиці Росії(до складу якої входила тоді і Україна) — Петрограді відбувся державний переворот — до влади замість Тимчасового уряду прийшли російські більшовики на чолі з Леніном; Троцьким; Сталіним і іншими. Центральна Рада УНР не визнала законності цього перевороту. У результаті в грудні 1917 року нова російська влада на чолі з Леніним розпочала війну проти УНР.
15-22 січня (28 січня — 4 лютого) 1918 року російські більшовики спробували скинути українську владу шляхом внутрішнього повстання у Києві, але зазнали поразки, причому жорстокість у цих боях; як свідчили очевидці, була з обох сторін. Центральна Рада розуміла, що відбитися від Росії своїми силами не зможе. Тому на засіданні 9-11(22-24) січня 1918 року після дебатів було ухвалено Четвертий Універсал Української Центральної Ради що проголошував повну державну незалежність УНР від Російської держави· І тоді Німеччина погодилась надати Україні вже як незалежній державі збройну допомогу проти Радянської Росії.
27 січня (9 лютого) 1918 року Київ з боями був взятий військами Радянської Росії, яка вже тоді прикривала їх вивіскою військ Радянської України. Як відомо, в результаті різні, влаштованої російськими вояками Муравйова, загинуло не менше 3-х тисяч беззбройних людей. 1-2 березня 1918 року війська УНР і їх союзники — війська Німеччини звільнили Київ від військ Радянської Росії. Центральна Рада повернулася туди ж з Житомира. Вільне козацтво теж брало активну участь в боротьбі з російськими більшовиками, так 24 лютого 1918 року вони звільнили від них Фастів, 1 березня допомагали звільняти Київ, 5 березня звільнили Білу Церкву.

Після державного перевороту 29-30 квітня 1918 року, здійсненого Павлом Скоропадським за допомогою командування союзних до УНР військ Німеччини, в Київській губернії, як і в інших губерніях України змінилась влада на місцевому рівні. Замість губернських і повітових комісарів УНР гетьман Скоропадський призначив своїх губернських і повітових старостів. З 9 травня по 30 серпня 1918 року губернським старостою був Іван Чарторизький, який змінив Олександра Саліковського, з 30 серпня по 18 листопада — Павло Андріанов, з 18 листопада по 14 грудня 1918 року — Василь Федорченко.
Після проголошення гетьманом Скоропадським 14 листопада 1918 року своєї грамоти про бажання скасувати незалежність України і ввійти у федерацію з небільшовицькою Росією, тобто російськими білогвардійцями, діячі поваленою гетьманом УНР на чолі з Винниченком створили Директорію УНР. Вони прибули 15 листопада 1918 року до Білої Церкви, де розташовувалась частина української армії — Січові Стрільці на чолі з Євгеном Коновальцем і підняли разом з ними повстання проти влади гетьмана 15 — 16 листопада.
Після повалення влади гетьмана Скоропадського Директорією УНР губернські і повітові старости були усунуті від влади, знову були запроваджені посади губернських і повітових комісарів. Губернським комісаром УНР у Київській губернії в грудні 1918 — лютому 1919 року був Зіновій Моргуліс. 6 лютого 1919 року Київ був знову зайнятий військами Радянської Росії.
З лютого по серпень 1919 року на території Київської губернії було встановлено владу Радянської Росії під вивіскою Української Радянської Соціалістичної Республіки. У цей період у сільській місцевості виник значний повстанський рух на чолі з отаманами (Зелений, Струк, Соколовський) та інші, який боровся проти насильницького вилучення хліба та іншого продовольства (продрозверстки) російськими більшовиками в українських селян.
У серпні — жовтні 1919 року значна частина Київщини була звільнена об'єднаними військами УНР і ЗУНР. Однак після наступу військ Збройних сил Півдня Росії генерала Денікіна з 31 серпня по 16 грудня 1919 року Київ був під їх владою. 24 вересня 1919 р. денікінці захопили у військ УНР м.Умань.
У грудні 1919 — січні 1920 року на території Київської губернії знову встановилася радянська влада Радянської Росії.
Останній раз на Київщині була влада УНР в травні — червні 1920 року коли вона діяла в спілці з Польщею. Тоді губернським комісаром УНР був Борис Преснухін. 12 червня 1920 року місто Київ було зайняте військами Південно-Західного фронту Радянської Росії·
Київська губернія в УСРР (1919—1925 роки)
1919 року шляхом виділення волостей північно-східної частини Радомисльського повіту було утворено Чорнобильський повіт. Також центр Васильківського повіту було переведено в Білу Церкву, а повіт перейменовано на Білоцерківський.
1920 центр Канівського повіту перенесено в Корсунь, а пізніше — у Богуслав, повіт (1922 року) перейменовано на Богуславський. Центр Чигиринського повіту перенесено в містечко Кам'янка.
27 квітня 1921 приєднаний Переяславський повіт зі складу Полтавської губернії.[3]
З 1920[4] по 1922[5] роки Черкаський повіт та Чигиринський повіт входили до новоутвореної Кременчуцької губернії.
На 1923 рік, коли було скасовано повітовий та волосний поділ, у губернії було 14 повітів, 18 міст (повітові та чотири позаштатні — Васильків, Корсунь, Канів, Чигирин) та 107 містечок.
Того ж 1923 року відбулися наступні зміни в адміністративному поділі та межах Київської губернії: зі складу Бердичівського повіту до Подільської губернії відійшли Вахнівська, Малочорнятинська, Староприлуцька волості, зі складу Липовецького повіту — Дашівська та Юрковецька волості; зі складу Чигиринського повіту до Катеринославської губернії відійшли Колебарська та Подорожнянська волості; частина Переяславського повіту відійшла до Полтавської губернії (у складі Київської губернії залишилися Баришівська, Бориспільська, Вороньківська, Єрковецька, Іванківська, Рогозівська, Скопецька, Сулимівська волості).
Натомість зі складу Чернігівської губернії до Київської увійшли Броварська, Гоголівська, Жукинська, Микільсько-Слобідська та Семиполківська волості Остерського повіту; зі складу Подільської губернії Севастянівська волость Гайсинського повіту; зі складу Одеської губернії — села Андріївка та Виноградівка Єлисаветградського повіту.
У 1925 році у зв'язку з переходом на триступеневу систему управління (центр — округи — райони) Київську губернію було ліквідовано, на її території залишилися Бердичівська, Білоцерківська, Київська, Уманська і Черкаська (Шевченківська) округи.
Керівники губернії у 1917—1925 роках
Відповідальні секретарі губернського комітету КП(б)У
- Яковлєв Яків Аркадійович (1919)
- Гілінський Абрам Лазарович (1919—1920)
- Клименко Іван Євдокимович (1920)
- Любченко Панас Петрович (1920)
- Гамарник Ян Борисович (1920)
- Одинцов Олександр Васильович (1920—1921)
- Голубенко Микола Васильович (1921)
- Картвелішвілі Лаврентій Йосипович (1921—1923)
- Логинов Володимир Федорович (1923)
- Варейкіс Йосип Михайлович (1923—1924)
- Картвелішвілі Лаврентій Йосипович (1924)
- Постишев Павло Петрович (1924—1925)
Голови військово-революційного комітету і губернського виконавчого комітету
- П'ятаков Леонід Леонідович (1917)
- Богданов Михайло Сергійович (1917)
- П'ятаков Леонід Леонідович (1917)
- Бубнов Андрій Сергійович (1918—1919)
- Муравник Яків Матвійович (1919)
- Мануїльський Дмитро Захарович (1919)
- Іванов Андрій Васильович (1919—1920)
- Вєтошкін Михайло Кузьмич (1920)
- Гамарник Ян Борисович (1920—1923)
- Гринько Григорій Федорович (1923—1925)
- Свистун Пантелеймон Іванович (1925)
Територія колишньої губернії в наш час
На момент ліквідації до складу Київської губернії входила вся теперішня територія Київської області (окрім східної частини Баришівського, Згурівського, Яготинського, а також одного села Поліського районів (Олексіївка, тепер у складі смт Вільча)), уся правобережна частина Черкащини (за винятком сіл Вершаці, Галаганівка, Стецівка, Чернече, затоплених сіл Андрусівка, Вітрівка, Воронівка, Клочків, Колаборок, Коропівка, містечка Крилів, сіл Нове та Старе Липове, Подорожне, Самусівка Чигиринського районів), Брусилівський, Коростишівський (за винятком сіл Грабівка, Кмитів, Рудня, Руденька, Смолівка, Студениця), Попільнянський, Радомишльський, Ружинський повністю та Андрушівський (села Бровки Перші, Бровки Другі, Ворлиця, Городиище, Городківка, Зарубинці, Камені, Корчмище, Лебединці, Любимівка, Мала П'ятигірка, Мостове, Степок, Тарасівка, Ярешки, Яроповичі), Бердичівський (без 31 села в північній та західній частині), Малинський частково (без 37 сіл у північній та північно-західній частині), окрім того невеличкі частини Коростенського (села Болярка, Винарівка, Граби, Десятини, Діброва, Майданівка, Мала Зубівщина, Мелені, Новаки, Соболівка, Старики, Стремигород, Хотинівка, Шершні) та Черняхівського (села Видибір, Ганнопіль, Горбулів, Жадьки, Коростелів, Корчівка, Науменко, Нераж, Нові Жадьки, Осівка, Свидя) районів Житомирської області, північні частини Новомиргородського (21 село) та Олександрівського (33 села), східна частина Новоархангельського (15 сіл) та шматочок північно-східної частини Голованівського районів (села Давидівка, Лебединка, Лещівка, Полонисте, Табанівка), Кіровоградської області, у повному складі території Оратівського та Погребищенського, північна частина Іллінецького, практично вся частина Козятинського (за винятком сіл Великий Степ, Лопатин, Молодіжне, Немиринці), південно-східна частина Липовецького, п'ять сіл Теплицького (села Кизими, Кожухівка, Погоріле, Удич, Червоний Кут) та одне село Хмільницького (село Осична) районів Вінницької області.
- Карта Київської губернії, 1921
- Карта Київської губернії, 1922
- Карта Київської губернії, 1923
- Карта території колишньої Київської губернії, адміністративні межі станом на 1 жовтня 1925
Населення
Мовний склад населення повітів Київської губернії за даними перепису 1897 року.[6]
Населення | українська | єврейська | російська | польська | німецька | білоруська | чеська | татарська | |
Київський повіт | 541 483 | 304 200 | 59 869 | 143 920 | 18 456 | 5 814 | 4 109 | 1 139 | 1 133 |
Бердичівський повіт | 279 695 | 187 243 | 64 505 | 10 132 | 16 150 | 470 | 139 | 748 | 76 |
Васильківський повіт | 315 823 | 264 099 | 38 256 | 7 103 | 5 666 | 172 | 89 | 15 | 178 |
Звенигородський повіт | 274 704 | 241 865 | 26 614 | 3 768 | 1 754 | 133 | 82 | 6 | 108 |
Канівський повіт | 268 860 | 238 436 | 26 167 | 2 618 | 1 322 | 82 | 93 | 11 | 15 |
Липовецький повіт | 211 825 | 173 669 | 31 748 | 2 317 | 3 953 | 40 | 21 | 20 | 2 |
Радомисльський повіт | 315 629 | 247 418 | 41 272 | 12 202 | 6 138 | 7 153 | 135 | 1 106 | 4 |
Сквирський повіт | 251 257 | 209 841 | 31 503 | 3 167 | 6 155 | 268 | 34 | 43 | 98 |
Таращанський повіт | 245 752 | 215 367 | 23 200 | 2 377 | 4 345 | 63 | 132 | 18 | 141 |
Уманський повіт | 320 744 | 273 894 | 37 641 | 5 815 | 2 786 | 196 | 124 | 74 | 67 |
Черкаський повіт | 307 542 | 261 187 | 30 207 | 12 830 | 1 324 | 235 | 1 186 | 78 | 127 |
Чигиринський повіт | 225 915 | 201 926 | 19 507 | 3 178 | 742 | 81 | 245 | 36 | 5 |
Київська губернія | 3 559 229 | 2 819 145 | 430 489 | 209 427 | 68 791 | 14 707 | 6 389 | 3 294 | 1 954 |
Населення | українська | єврейська | російська | польська | німецька | білоруська | чеська | татарська | |
Київський повіт | 541 483 | 56,2 % | 11,1 % | 26,6 % | 3,4 % | 1,1 % | 0,8 % | 0,2 % | 0,2 % |
Бердичівський повіт | 279 695 | 66,9 % | 23,1 % | 3,6 % | 5,8 % | 0,2 % | 0,3 % | ||
Васильківський повіт | 315 823 | 83,6 % | 12,1 % | 2,2 % | 1,8 % | 0,1 % | 0,1 % | ||
Звенигородський повіт | 274 704 | 88,0 % | 9,7 % | 1,4 % | 0,6 % | ||||
Канівський повіт | 268 860 | 88,7 % | 9,7 % | 1,0 % | 0,5 % | ||||
Липовецький повіт | 211 825 | 82,0 % | 15,0 % | 1,1 % | 1,9 % | ||||
Радомисльський повіт | 315 629 | 78,4 % | 13,1 % | 3,9 % | 1,9 % | 2,3 % | 0,4 % | ||
Сквирський повіт | 251 257 | 83,5 % | 12,5 % | 1,3 % | 2,4 % | 0,1 % | |||
Таращанський повіт | 245 752 | 87,6 % | 9,4 % | 1,0 % | 1,8 % | 0,1 % | 0,1 % | ||
Уманський повіт | 320 744 | 85,4 % | 11,7 % | 1,8 % | 0,9 % | 0,1 % | |||
Черкаський повіт | 307 542 | 84,9 % | 9,8 % | 4,2 % | 0,4 % | 0,1 % | 0,4 % | ||
Чигиринський повіт | 225 915 | 89,4 % | 8,6 % | 1,4 % | 0,3 % | 0,1 % | |||
Київська губернія | 3 559 229 | 79,2 % | 12,1 % | 5,9 % | 1,9 % | 0,4 % | 0,2 % | 0,1 % | 0,1 % |
Розподіл населення в містах губернії за мовою[7] (перепис 1897 року) | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
Місто | Українська | Російська | Їдиш | Польська | Німецька | Інша |
Київ | 22.2 % | 54.2 % | 12.1 % | 6.7 % | 1.8 % | 3.0 % |
Бердичів | 8.2 % | 8.6 % | 77.1 % | 5.1 % | 0.3 % | 0.7 % |
Васильків | 54.1 % | 6.2 % | 39.1 % | 0.3 % | 0.1 % | 0.2 % |
Звенигородка | 49.3 % | 8.9 % | 37.6 % | 2.1 % | 0.1 % | 2.0 % |
Канів | 65.2 % | 3.4 % | 30.6 % | 0.5 % | 0.1 % | 0.2 % |
Липовець | 45.6 % | 4.6 % | 47.6 % | 2.2 % | ||
Радомисль | 22.6 % | 7.1 % | 68.5 % | 1.2 % | 0.4 % | 0.2 % |
Сквира | 42.8 % | 5.3 % | 49.6 % | 1.7 % | 0.1 % | 0.5 % |
Тараща | 49.7 % | 5.1 % | 43.6 % | 1.2 % | 0.1 % | 0.3 % |
Умань | 30.7 % | 8.7 % | 57.1 % | 3.0 % | 0.3 % | 0.2 % |
Черкаси | 43.6 % | 16.6 % | 36.9 % | 0.4 % | 0.2 % | 2.3 % |
Чигирин | 66.6 % | 3.5 % | 29.6 % | 0.2 % | 0.1 % | |
По губернії | 28.2 % | 33.1 % | 31.0 % | 4.7 % | 1.0 % | 2.0 % |
- Частка українськомовного населення в повітах Київської губернії за даними перепису населення 1897 року
- «Мапа народонаселення Київської губернії за віросповіданнями» Олександра Ріттіха, 1864 рік
- Населення Київської губернії згідно з переписом 1897 р.
За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року частка українців серед чоловіків призовного віку Київської губернії становила 85,36 %, євреїв — 11,76 %, поляків — 2,53 %, росіян — 0,27 %, німців — 0,06[8].
Київські губернатори
- Дмитро Голіцин (1708—1719)
- Петро Голіцин (1719—1722)
- Іван Трубецькой (1722—1729)
- М. Матюшкін (1730—1731)
- Й фон Вейсбах (1731—1735)
- Олександр Рум'янцев (1735—1738)
- М. Леонтьєв (1738—1752)
- Неплюєв Іван Іванович[9] (1740—1741)
- Федір Воєйков (1766—1775)
- Петро Рум'янцев (1775—1796)
- Василь Красно-Мілашевич (1796—1800)
- Олексій Теплов (1800)
- Михайло Короб'їн (1800—1802)
- Петро Панкратьєв (1802—1810)
- Дмитро Ланськой (1810—1812)
- Олександр Санті (1812—1814)
- Павло Черепанов (1814—1817)
- Федір Назімов (1817—1820)
- Іван Бухарін (1820—1822)
- Іван Ковальов (1822—1828)
- Василь Катеринич (1828—1832)
- Дмитро Обрєзков (1832)
- Григорій Лашкарьов (1832—1833)
- Олександр Корнілов (1834—1835)
- Федір Переверзєв (1835—1839)
- Іван Фундуклей (1839—1852)
- Андрій Кривцов (1852—1855)
- Павло Гессе (1855—1864)
- Микола Казнаков (1864—1867)
- Микола Ейлер (1867—1868)
- М. Катаказі (1868—1871)
- Микола Гессе (1871—1881)
- С. Гудим-Левкович (1881—1885)
- Лев Томара (1885—1898)
- Федір Трепов (1898—1903)
- Павло Саввич (1903—1905)
- Олександр Ватаці (1905)
- Павло Саввич (1905—1906)
- Олексій Веретенников (1906)
- Павло Курлов (1906—1907)
- Павло Ігнатьєв (1907—1909)
- Олексій Гирс (1909—1912)
- Микола Суковкін (1912—1915)
- Олексій Ігнатьєв (1915—1917)
- Андрій Чернявський (1919)
Див. також
Примітки
- Карта генералная Киевъской губерніи. Составленная ис Переясловскаго, Міргородскаго и частей Киевскаго, Неженскаго, Гадяцкаго і Прілуцкаго полковъ, разделенная на 11 уездовъ. 1764 // Науковий архів Інституту археології НАН України. (рос. дореф.)
- «Пам'ятна книжка Київської губернії на 1891 рік», Київ, Київська Губернська Друкарня, 1891, Розділ ІІ «Довідкове відділення», стор.17. Архів оригіналу за 23 липня 2016. Процитовано 18 лютого 2011.
- Постановление ВУЦИК от 27.04.1921 о включении Переяславского уезда в состав Киевской губернии(рос.)
- Декрет ВУЦВК № 463 від 30 липня 1920 «Об образовании Кременчугской губернии»(рос.)
- Постанова ВУЦВК № 655 від 21 жовтня 1922 «Про адміністративно-теріторіяльний поділ УСРР»
- Перепис 1897 року: Київська губернія. Архів оригіналу за 19 листопада 2008. Процитовано 19 листопада 2008.
- Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. — Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России
- Риттих А. Ф. Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России. — СПб. : [Картогр. заведение А. А. Ильина], 1875. — С. 145. (рос. дореф.)
- Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 9.
Джерела
- Гай-Нижник П. Київська губернія // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — С. 662—663. — ISBN 978-966-02-6472-4.
- Маркова О. Київська губернія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 220. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. — К. : Типография Киевопечерской лавры, 1864. — 763 с. (рос.)
- Список населенных мест Киевской губернии. — К : Издание Киевского губернского статистического комитета, 1900. — 1976 с.(рос.)
- Дорошенко Дмитро. Мої спогади про недавнє минуле. — Київ: Темпора, 2007.
- Лободаєв Володимир. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917—1918 рр. — Київ: Темпора, 2010.
- Історія Січових Стрільців. Воєнно-історичний нарис. — Київ, 1992.
Посилання
- Київська губернія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Карты и планы Киевской губернии