Російська істинно-православна церква (1997 - 2000)

Російська істинно-православна церква - християнська спчільнота що виникла в 1997 році шляхом відділення від УАПЦ Іоанна (Модзалевського) та приєднанням до нього інших єпископів. Проіснувала до 1999-го року

Історія

Історія РІПЦ починається в 1997 році, коли виникли розбіжності між главою РІПЦ як частиною Української Автокефальної Православної Церкви Іоанном й іншими єпископами. Ці розбіжності закінчилися тим, що Архієрейський Собор 26 червня 1997 року вивергнути єпископа Іоанна (Модзалевського) з священного сану. Відмова Патріарха Димитрія (Яреми) підтримати рішення Архієрейського Собору РІПЦ стали причиною розриву здебільшого церкви з УАПЦ і створення незалежної юрисдикції - РІПЦ. У цьому ж році до церкви була прийнята група чолі з Рафаїлом (Прокоп'євим). Всі попередні висвячення групи були визнані недійсними і Рафаїл був зведений спочатку в архімандрити, а потім і в єпископи.

25 лютого 1998 року в Москві відбувся Архієрейський Собор ІСЦ на який приїхали єпископи, що раніше відокремилися від Російської Православної Вільної Церкви й перебували поза будь-якою юрисдикцією. Прибулі архієреї висловили бажання з'єднатися з РІПЦ, увійшовши в її склад зі своїми єпархіями, духовенством та паствою. Архієрейський Собор РІПЦ прийняв обох і включив до складу Священного Синоду РІПЦ.[1]

Тим часом в Синоді РІПЦ наростали суперечності. В кінці 1998 року розбіжності вилилися в розкол і Амвросій був виведений з Синоду, а 22 січня 1999 позбавлений священного сану. Слідом за ним з церкви вийшли Арсеній і Олександр, і їх висвячені брати і сини (єпископи Тихон і Назарій), створивши власний синод Російської Істинно-православної церкви . У той же час в Святий Синод стала надходити інформація, що Преосвященний Рафаїл Не послухав своєї обіцянки, даної при приєднанні до Церкви щодо приведення своєї діяльності у відповідність з вченням церкви. Святий Синод визнав можливим відрахувати єпископа Рафаїла (Прокопа) за штат і звільнити від усіх займаних посад, а через 8 місяців позбавити священного сану. Разом з ним з церкви пішов і єпископ Сергій (Моісеєнко), утворивши Істинно-Православну Церкву в Росії (вона ж Російська Соборна Істинно-Православна Церква)

На засіданні Святого Синоду 27 листопада 1999 року про. Олександр Сергєєв виступив з ультиматумом, що або Церква прийме його програму реформ (зокрема, переклад служб на російську мову і їх радикальне скорочення, скасування обов'язкового монашества єпископів і в перспективі самого чернецтва, істотне обмеження прав архієреїв і т.п.), то він і духовенство яке його підтримує виходить за штат. При цьому священик Олександр підкреслив, що їх вихід за штат аж ніяк не означає "відхід від справ". Святий Синод відкинув запропоновану реформу, однак, пам'ятаючи заслуги о. Олександра перед Церквою запропонував перенести розгляд прохання про вихід за штат на один місяць.

Рішенням Святого Синоду від 11 грудня 1999 року було прийнято рішення про перехід кожного Архієрея на автономне самоврядування. При цьому священик Олександр з товаришами відмовився підкорятися кому б то не було з архиєреїв, тим самим організувавши окреме служіння. У цих умовах два Архієрея, які прагнули до збереження ІПЦ, Єпископ Стефан (Ліницький) і єпископ В'ячеслав (Лісовий) прийняли рішення про висвячення в єпископи двох кандидатів, що і було зроблено. Однак це не привело до єднання церкви, навпаки єпископи Стефан і Киріяк на організованій свящ. Глібом Якуніним прес-конференції, на якій, за версією засобів масової інформації підтримали модерністські ідеї останнього. Це призвело до остаточного розпаду церкви. Модерністи утворили Православну Церкву Відродження, незабаром перейменовану в Апостольську Православну Церкву. Два єпископи що залишились заснували - Істинно-Православну церкву-Московську Митрополію . Таким чином одна з "незалежних" (і досить скандальних) церков проіснувала всього два з половиною роки і розпалася на 4 незалежних юрисдикції.

Єпископат

Було вирішено управління Московської Єпархії передати Раді Преосвященних Вікаріїв, в який увійшли Амвросій і Стефан.

  • Амвросій (Катамадзе), архієпископ (згодом митрополит) Крутицький (26 червня 1997 - 22 грудень 1999)
  • Стефан (Ліницький), єпископ (згодом архієпископ) Дмитровський (26 червня 1997 -10 січня 2000)
  • Рафаїл (Прокоп'єв), єпископ Волоколамський, вікарій Московської єпархії (21 вересня 1997-13 березня 1999)
  • Серафим (Кучинський), єпископ Псковський (1997) Сергій (Моісеєнко), єпископ Санкт-Петербурга (19 жовтня 1997 -13 березня 1999)
  • Арсеній (Кисельов), єпископ Володимирський (25 лютого 1998-22 січня 1999)
  • Олександр (Миронов), єпископ Казанський і Марійський (25 лютого 1998-22 січня 1999)
  • Дідім (Нестеров), єпископ (титул невідомий) (30 червня 1998 -10 січня 2000)
  • Микола (Модебадзе), єпископ Потійський (27 вересня 1998 -22 січня 1999)
  • В'ячеслав (Лісовий), єпископ (чого?) (22 листопада 1998 -22 січня 1999),
  • архієпископ Коломенський (22 січня 1999-10 січня 2000) Тихон (Кисельов), єпископ Пензенський і Симбирский (26 липня 1998-22 січня 1999)
  • Назарій, єпископ? (титул невідомий) (? -22 січня 1999) Михайло (Вишневський) (титул невідомий) (28 грудня 1999 -10 січня 2000)
  • Киріак (Темірціді) (титул невідомий) (7-10 січня 2000)

Примітки
  1. Иерархия церквей | Российская Истинно-Православная Церковь. www.hierarchy.religare.ru. Процитовано 9 липня 2019.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.