Російсько-турецька війна (1768—1774)

Війні передувала внутрішня криза в Речі Посполитій, де панував розбрат між шляхтою і королем Станіславом Августом Понятовським, колишнім коханцем російської імператриці Катерини II, залежним від російської підтримки.

Загін українських козаків-повстанців, що підпорядковувалися Максимові Залізняку, переслідуючи поляків, увійшов до міста Балта, вторгаючись таким чином на територію Османської імперії. Та, у свою чергу, не забарилася звинуватити в нападі Росію, через те, що окремі повстанці були підданими Катерини ІІ. Звинувачення було знехтуване російською стороною. Використовуючи інцидент, султан Мустафа III оголосив Росії війну 25 вересня 1768. Османи уклали союз з барськими конфедератами, тоді як Росію підтримала Велика Британія, виславши російському флоту військових радників. Барські конфедерати були вщент розбиті Олександром Суворовим, після чого він перебрався на театр воєнних дій проти Османської імперії.

Воєнні дії проходили на Дунаї, в Криму і в Закавказзі. Росіяни перемогли у битвах при Хотині, Ясах, річках Ларги і Кагул. Російський флот знищив османський у Чесменській битві. Росія повністю заволоділа Кримом.

Із самого початку і до кінця війни активну участь у ній взяло козацтво України. Так, у листопаді 1769 р., козаки завдали поразки татарському загону біля р. Вовчої, взяли участь у битві при Кінбурзі, під Очаковом, та Хаджибеєм. Ходили козаки під Тулогу, Ізмаїл, штурмували Перекоп, захопили Кафу.

У липні-серпні 1773 року запорожці стояли біля Гірсово під командою генерал-майора Милорадовича.

На початку кампанії 1774 року Росія організувала дунайську розвідувальну експедицію, експедиція складалась з запорізьких козаків і була поділена на дві команди. Першу команду очолював Іван Мандро, другу — полковник Кіндрат Гук. Ці загони забезпечували переправу російських військ на правий берег Дунаю.

Стефано Тореллі. «Перемога Катерини II над турками» (1772)

Всього в російсько-турецькій війні брали участь від 5 до 10 тис. козаків.

Підсумком російсько-турецької війни 1768—1774 р. було підписання Кючук-Кайнарджійського договору 1774 р., за яким Росія отримувала Керч, Єні-кале, землі між Південним Бугом та Дніпром, фортецю Кінбурн на березі Дніпровського лиману. Російські кораблі отримали права вільного проходу через протоки. Крим оголошувався незалежним від Османської імперії.

Після підписання 10 липня 1774 року Кючук-Кайнарджійського мирного договору, запорожці залишались на Дунаї у розпорядженні російського командування. Лише 15 вересня за наказом головнокомандувача, генерал-поручник М. Ф. Каменський наказав запорожцям повертатися на Січ.

Після повернення запорожців з війни, Запорозька Січ була оточена російськими військами (на чолі з генералом Петром Текелієм, що теж поверталися з османського фронту) та зруйнована.

• Чухліб Т. В. Російсько-турецька війна 1768—1774 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 304. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Гончарук Т. Г. Кошовий отаман Петро Калнишевський та Хаджибей (Одеса). — Одеса: Фенікс, 2011.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Російсько-турецька війна (1768—1774)

• Російсько-Турецькі війни другої половини XVIII ст.
• ЗАПОРОЗЬКА ФЛОТИЛІЯ В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1768—1774 РОКІВ