Рудинська Євгенія Яківна

Рудинська Євгенія Яківна (12 лютого 1885, Охтирка — 1 липня 1977, Київ) — музейний працівник, історик, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач. Сестра відомого українського археолога Михайла Яковича Рудинського.

Рудинська Євгенія Яківна
Діяльність музеєзнавиця

Працювала в Центральному пролетарському музеї Полтавщини[1] до 1924 року завідувачем етнографічного відділу, потім переїхала до Києва. У період з 1926—1930 працювала завідувачем (вченим консерватором), 1930—1934 — директором Музею українських діячів науки та мистецтва ВУАН[2].

Разом з академіком Олексієм Новицьким провела велику роботу з розбудови Музею українських діячів науки та мистецтва: комплектування, систематизації, вивчення, популяризації й введення до наукового обігу музейних колекцій. Вони листувалися з багатьма діячами, які передали власні колекції музею, готували до видання рукописну спадщину. Налагодили зв'язки з родинами визначних діячів української культури, клопоталися про встановлення їм меморіальних дощок, збереження меморіальних споруд і могил у місцях, де вони проживали або були поховані; про надання матеріальної допомоги митцям. Музей побудував постійну експозицію, влаштовував виставки, присвячені М. Лисенку (1926 і 1928), Ганні Барвінок, М. Коцюбинському, І. Нечую-Левицькому, Д. Щербаківському (1928), «ВУАН на сучасному етапі» (1932).

На поч. 1930-х рр. діяльність музею було піддано критиці й запропоновано перебудувати роботу з метою відображення досягнень соціалістичного суспільства. У січні 1934 за розпорядженням адміністративно-фінансового управління ВУАН його експозицію було згорнуто. Музейне зібрання розподілили між Всеукраїнським історичним музеєм ім. Т. Шевченка та установами Всеукраїнського музейного містечка, частина з них потрапила до відділу рукописів Всенародної бібліотеки України (тепер Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАНУ).

Притягувалась у справі СВУ (перебувала в ув'язненні чотири з половиною місяці). Втретє заарештована 27 березня 1934. 31 березня того року було вирішено заслати її до Котласа, перебувала на засланні[3].

Повернувшись до Києва, вона клопоталась збереженням родинного архіву.

Переклади: Жуль Амеде Барбе д'Оревільї "Чортовиння" ("Сяйво", 1929), Оноре де Бальзак "Утрачені ілюзії" (Держлітвидав, 1937), Еміль Золя "Завоювання Плассана" (Держлітвидав, 1959, перевидано в 1972), оповідання Гі де Мопассана.

Померла у Пущі-Водиці 1 липня 1977 року в будинку для ветеранів сцени.

Джерела
  1. Ханко В. Архівні матеріали про музейні установи Полтавщини (перша половина ХХ ст.) // Художня культура. Актуальні проблеми.– 2007.– №. 4.– С. 619-626.
  2. Принь М. О. «Всеукраїнська академія наук на сучасному етапі»: виставка до ювілею ВУАН у Музеї українських діячів науки та мистецтва (1932) // Український технічний музей: історія, досвід, перспективи. Матер. 13-ї Всеукр. наук.-практ. конф. (Конотоп, 24–26 травня 2018 р.) – Київ, 2018. – С. 124–127.
  3. ЦДАГО України, Ф–263, оп. 1, № 26867 ФП / кор. 138, арк. 15–16.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.