Рудичів Іван Опанасович
Іван Опанасович Рудичів (Іван Опанасович Рудичев, псевдонім ІвеР, (нар. 28 травня 1881, Кишеньки, Кобеляцький повіт, тепер Кобеляцький район, Полтавська область — пом. 28 жовтня 1958, Абондан (за іншими даними, Париж), Франція) — український громадський діяч на Полтавщині, громадсько-політичний діяч, юрист, видавець, член Катеринославського товариства «Просвіта», один із засновників осередку Революційної української партії (РУП).
| Іван Рудичів | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Іван Опанасович Рудичев |
| Народився |
28 травня 1881 Кишеньки, Кобеляцький повіт |
| Помер | 28 жовтня 1958 (77 років) |
| Громадянство |
 Російська імперія УНР Франція |
| Діяльність | громадський активіст |
| Партія | РУП |
Життєпис
Народився у селі Кишеньки Кобеляцького повіту, в родині псаломника Архангело-Михайлівської церкви. Навчався у Полтавському духовному училищі. Після чотирьох років навчання його перевели до Полтавської духовної семінарії. З ініціативи Української громади на початку 1902 року, в духовній семінарії сталася нечувана подія — бунт семінаристів з вимогою ліквідації системи шпигунства, введення в навчальні плани українознавчих предметів, дозволити випускникам семінарії вступати до вищих шкіл та ін. Бунт семінаристів набрав широкого розголосу, адже під петицією підписалося близько 200 вихованців. Основними бунтарями жандарми вважали Симона Петлюру, Константина Шаревського, Івана Рудичіва, Миколу Гмирю та Олександра Мишту[1]. Після цього 98 вихованців було виключено з семінарії, серед них і Рудичіва. Ще будучи вихованцем духовної семінарії, Іван Рудичів вступив до полтавської РУП.
За фахом правник, діяч РУП. У вересні 1903 від цього осередку був присутній на відкритті в Полтаві пам'ятника Котляревському, там же і тоді бере участь у з'їзді РУП. Під час одного з транспортувань книг та обшуку в Прилуках — жовтень 1903 — його заарештували. З листопада цього ж року до червня 1904 перебував у Полтавській в'язниці. Ще з п'ятнадцятьма ув'язненими РУПівцями провів шестиденну голодівку. Після звільнення, влітку 1904, уникаючи більш тривалого ув'язнення, виїхав за межі губернії до Катеринослава.
У 1906 Рудичів разом з просвітянами І. Трубою, М. Масловим, В. Відновим, К. Дьяконовим почав видавати часопис «Добра порада». Вже перше число цього видання було конфісковане. За третє число склад редакції «Доброї поради» був заарештований і журнал закрили, а Р. на короткий час змушений був повернутися до Полтави, де протягом кількох місяців співробітничав у місцевому україномовному тижневику «Рідний край».
В тому часі ближче зійшовся з редактором, адвокатом за фахом, М. Дмитрієвим, письменником Панасом Мирним, Г. Коваленком. Працював учителем латини у приватній гімназії в Катеринославі — 1907, але мусив виїхати до Казані, бо за ним полювала поліція. В липні 1907 повернувся до Катеринослава, жив, даючи лекції. У Казані Рудичів захворів на сухоти і понад півроку лікувався, через що не складав державних іспитів.
Восени 1916 мобілізований до війська і, займаючи посаду старшого полкового писаря 271-го пішого запасного полку, проводив агітаційну роботу серед військових у Катеринославі. У 1917 від українських соціалістів-революціонерів висувався у гласні Катеринославської міської думи.
З квітня 1918, перебуваючи у Києві, Рудичів перейшов у розпорядження Вищого корпусного військового суду як кандидат на судові посади. Однак наступні зміни — як військові, так і політичні — привели його до Вінниці, Кам'янця-Подільського, Варшави.
На еміграції в Берліні — 1921, працював коректором у видавництві, Відні, Празі — 1922-23, і з 1926 в Парижі, де осів на той час еміграційний уряд УНР.
Після вбивства Симона Петлюри 25 травня 1926 року ім'я Рудичіва пов'язане із заснуванням та діяльністю у Парижі Української бібліотеки ім. С. Петлюри. Завдяки його старанням, фонди бібліотеки швидко збільшувалися, і до травня 1929 її було відкрито для відвідувачів. Директор Бібліотеки ім. С. Петлюри (до 1950). Після закінчення Другої світової війни та звільнення Парижа від гітлерівської окупації Рудичів першим проник у спустошене приміщення бібліотеки.
Спогади про С. Петлюру в збірці «Симон Петлюра в молодості» (1936).
Останні дні його життя виявилися невтішними і безрадісними. Виснажений ще свого часу боротьбою на Батьківщині, він знайшов притулок в Українсько-грузинському домі для старих людей в Абондані поблизу Парижа, де й закінчив своє життя.
Джерела
- Стрельський Г. В. Рудичів Іван Опанасович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 350. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.