Рудольф Арендт

Рудольф Арендт (нім. Rudolf Arendt; 25 січня 1923, Балленштедт — 30 травня 2021[4]) — німецький офіцер-підводник, один з наймолодших командирів підводних човнів, оберлейтенант-цур-зее крігсмаріне, контрадмірал бундесмаріне.

Рудольф Арендт
нім. Rudolf Arendt
Фрегаттен-капітан Арендт (1966).
Народження 25 січня 1923(1923-01-25)[1][2][2]
Балленштедт, Гарц, Саксонія-Ангальт, Німеччина[3][2]
Смерть 30 травня 2021(2021-05-30) (98 років)
Країна  Німеччина
Звання officer candidated[3] і Обер-лейтенант-цур-зее[2]
Командування U-18[3] і U-23[3]
Війни / битви Друга світова війна[3][2]
Нагороди
Медаль «Хрестовий похід проти комунізму»
Офіцер ордена За заслуги перед ФРН
Кавалер ордена За заслуги перед ФРН
Нагрудний знак мінних тральщиків
Нагрудний знак підводника
 Рудольф Арендт у Вікісховищі

Біографія

23 вересня 1940 року вступив в крігсмаріне. Після проходження тривалого навчання в серпні 1942 року призначений командиром взводу 1-го навчального дивізіону підводних човнів. З 1 січня 1943 року — 1-й вахтовий офіцер підводного човна U-18. З грудня 1943 по березень 1944 року пройшов курс командира човна, після чого повернувся на U-18. З 25 травня по 7 червня 1944 року — командир U-18, здійснив 1 похід (25 травня — 7 червня) з 20 червня 1944 року — U-23. 16 серпня вийшов у свій останній похід. 1 вересня безповоротно вивів з ладу румунський пароплав Oituz водотоннажністю 2686 тонн. 10 вересня наказав затопити човен поблизу Констанца, щоб не допустити його захоплення радянськими військами, після чого екіпаж був інтернований турецькою владою. 26 вересня 1946 року звільнений.[5][6]

В 1956 році вступив в бундесмаріне. З березня 1965 року по жовтень 1967 року — командир 2-ї ескадри торпедних катерів у Вільгельмсгафені.[7] З 1978 року — начальник 2-го відділу Командного штабу Збройних Сил[8], з 1980 року — начальник штабу. 31 березня 1983 року вийшов на пенсію у зв'язку з віком, після чого влаштувався в фірму Howaldtswerke-Deutsche Werft, де продавав підводні човни до 1989 року. В 2016 році овдовів.[5] В 2019 році дізнався про те, що U-23 була виявлена, і дав інтерв'ю з цього приводу.[9]

Звання

Нагороди

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #120312638 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Busch R., Röll H. Der U-Boot-Krieg, 1939-1945: Die deutschen U-Boot-Kommandanten — 1996. — Vol. 1. — S. 18. — 344 с. — ISBN 3-8132-0490-1
  3. http://www.ubootarchiv.de/ubootwiki/index.php/Rudolf_Arendt
  4. Traueranzeigen von Rudolf Arendt | GA-Trauer.de. trauer.ga.de (de-DE). Процитовано 7 вересня 2021.
  5. Rudolf Arendt, Admiral a. D.. Mediathek (нім.). 8 грудня 2019. Процитовано 7 вересня 2021.
  6. Fund aus Zweitem Weltkrieg: Der Kommandant und sein U-Boot. FAZ.NET (нім.). ISSN 0174-4909. Процитовано 7 вересня 2021.
  7. Wayback Machine. web.archive.org. 1 жовтня 2007. Процитовано 7 вересня 2021.
  8. Neue Berliner Illustrierte (нім.). Im Allgermeinen Deutschen Verlag. 1978.
  9. U-23: Kapitän Rudolf Arendt erzählt, warum er sein U-Boot versenkt hat. Express (нім.). Процитовано 7 вересня 2021.

Література
  • Letzter Befehl: Versenken. Deutsche U-Boote im Schwarzen Meer 1942 bis 1944. Mittler & Sohn, 1998, ISBN 3-8132-0543-6.
  • Die Marine der Bundesrepublik Deutschland im Wandel der Zeit (1956—2005). In: J. B. Sander-Nagashima: Die Bundesmarine 1950 bis 1972. Konzeption und Aufbau. Oldenbourg Verlag, München 2006, ISBN 3-486-57972-X.
  • Angriff auf Batum — Einsatzbericht der 30. U-Flottille im Herbst 1943: Kampf der «kleinen» U-Boote". In: Schiff Classic, Magazin für Schifffahrts- und Marinegeschichte e. V. der Deutschen Gesellschaft für Schiffahrts- und Marinegeschichte, Jahrbuch 2020, S. 34–47, ISBN 978-3-96453-225-1.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.