Рівнина Лоухі

Рівнина Лоухі (лат. Louhi Planitia) — велика рівнина в північній полярній області Венери. Простягається на 2400 км[1] і разом з рівниною Снігуроньки утворює простору низовину, що оточує полюс і доходить до 75° пн.ш. Отримала ім'я Лоухі — північної чаклунки з карело-фінського епосу «Калевала» — згідно з правилом називати низовини Венери на честь героїнь міфів та казок[2][3][4]. Ця назва була затверджена Міжнародним астрономічним союзом 1985 року[1].

Венера: карта висот (червоне — височини, синє — низовини). Складено за радіолокаційними даними «Магеллана» (прогалини заповнено даними інших апаратів). Північний полюс у центрі; низовини, що його оточують, — рівнина Лоухі (права верхня частина) та рівнина Снігуроньки (все інше)
Рівнина Лоухі та рівнина Снігуроньки. Полюс у центрі; гряди Денниці тягнуться від нього вгору та трохи вліво, лінії Сел-ані — вправо та трохи вниз. Знизу видно частину землі Іштар. Добре помітний округлий об'єкт лівіше центру — корона Анахіт; поруч із ним нижче та правіше — корона Помони, а вище і лівіше — більша, але менш помітна корона Бачуе
Рівнина Лоухі. Ліворуч унизу видно край рівнини Снігуроньки, а праворуч угорі — край області Тефії. Праворуч нижче центру — кратер Кльонова. Невелика яскрава пляма ліворуч угорі — кратер Руднєва. Округлий об'єкт біля лівого верхнього кута (на кінці гряд Денниці) — корона Масляниці, а біля правого верхнього (в області Тефії) — корона Ерхарт

Рівнина Лоухі на карті Венери

Історія дослідження

Спостерігати поверхню Венери у видимому світлі не дає її атмосфера, а радіолокація її полярних областей із Землі неможлива через те, що вони знаходяться на краю видимого диска планети. Не охопив ці області й перший апарат, який виконував радіолокацію Венери з орбіти навколо неї, — «Піонер-Венера-1»[5][6].

Всі наявні на 2015 рік дані про рівнину Лоухі (як і про всю північну полярну область Венери) отримані трьома АМС. Це «Венера-15» та «Венера-16», що працювали в 1983–1984 роках, і «Магеллан», що працював в 1990–1994[5][6]. Ці апарати картували відбивну здатність поверхні для радіохвиль довжиною 8 см («Венери») і 12,6 см («Магеллан»)[5][6]. «Магеллан» провів картування з кращою детальністю, ніж «Венери» (біля 120 м[6] проти 1–2 км[5]), але він відзняв північну область планети не повністю, пропустивши, серед іншого, третину рівнини Лоухі[7][6].

Крім того, ці три супутники робили альтиметричні дослідження. Розділення по горизонталі при цьому було гіршим. У випадку «Магеллана» воно становило 10–30 км (а вертикальне розділення — 80–100 м)[6][5].

Розташування

Центр рівнини Лоухі розташований за координатами 80.5° пн. ш. 120.5° сх. д. / 80.5; 120.5[1] На сході вона обмежена грядами Денниці (лат. Dennitsa Dorsa), а на заході — лініями Сел-ані (Szél-anya Lineae). Ці системи гряд і ліній тягнуться приблизно уздовж меридіанів (200° і 80° сх.д. відповідно) до полюса, де змикаються одна з одною[6]. Вони відокремлюють рівнину Лоухі від рівнини Снігуроньки — іншої частині навколополярної низовини[6]. Таким чином, північний полюс Венери розташований на межі цих двох рівнин, причому рівнина Лоухі займає приблизно 120-градусний сектор, а рівнина Снігуроньки — удвічі більший.

На півдні рівнина Лоухі доходить приблизно до 75° пн.ш. З південного заходу її обмежує край просторої височини — області Тефії (Tethus Regio), а з південного сходу — менша височина, що відділяє її від рівнини Аталанти (Atalanta Planitia).

Рельєф

Загальний опис

Рельєф рівнини Лоухі досить рівний[3], але на ній є структури і тектонічного, і вулканічного, і ударного походження. За ними можна зробити деякі висновки щодо її геологічної історії, в якій чергувалися епізоди стиснення та розтягування кори, а також відбувалися виверження вулканів та удари астероїдів[8][6].

За накладаннями та перетинами різних деталей рельєфу північної полярної області Венери встановлено, що найстаріші з них — тессери, пояси хребтів та рівнини, перетяті численними лініями. Після них з'явилися дрібні щитові вулкани, які залили свої околиці лавою. Ще пізніше — від 1 до 0,5 млрд років тому — виникли великі щитові вулкани, які призвели до більш масштабного оновлення поверхні (появи великих лавових рівнин). У цей же час утворилися одні з наймолодших деталей рельєфу — пояси тріщин (можливо, внаслідок розтягування поверхні при піднятті магми). Інші молоді об'єкти — це невеликі (20–50 км у діаметрі) височини, лопатеподібні рівнинні ділянки, що оточують більші височини та, ймовірно, корони[6].

Явних ознак дії вітру на рівнині Лоухі не виявлено, хоча не виключено, що його впливом пояснюється особливість багатьох невеликих хребтів на півдні рівнини: наявність матеріалу, що добре відбиває радіохвилі, лише з одного їх боку[6].

Тектонічні структури

Структури, що обмежують рівнину Лоухі з заходу та сходу, — лінії Сел-ані та гряди Денниці відповідно — мають тектонічне походження. Перші — це система паралельних розломів, що утворилися, ймовірно, при розтягуванні поверхні, а другі — система паралельних хребтів, що з'явилися при її стисненні[6].

Крім того, посеред рівнини тягнуться гряди Юмин-Удир (лат. Yumyn-Udyr Dorsa), а на південному заході — гряди Лукелонг (Lukelong Dorsa). На західному краю рівнини Лоухі розташована 900-кілометрова тессера Оддібйорд (Oddibjord Tessera) — своєрідна перетята в кількох напрямках ділянка, що нагадує паркет.

Вулканічні структури

Ознак вулканічної активності на цій рівнині помітно менше, ніж на сусідній рівнині Снігуроньки[6]. Там нема великих щитових вулканів та лавових каналів, і є лише одна корона (своєрідна кільцева структура, яка утворилася, ймовірно, при піднятті магми з подальшим опусканням поверхні)[6].

На південному сході рівнини Лоухі (вздовж гряд Денниці) розкидані численні дрібні (< 20 км у діаметрі) щитові вулкани — пагорби Мольпи (Molpe Colles). Вони займають ділянку розміром 200×600 км[9]. Єдина корона цієї рівнини розташована на її межі (на південному кінці гряд Денниці). Це корона Масляниці (Maslenitsa Corona) — найменша з 4 корон навколополярної низовини Венери. Її діаметр — близько 200 км[6].

Імпактні кратери

Точну кількість кратерів на рівнині Лоухі визначити важко через «білі плями» на картах «Магеллана» та погану детальність карт «Венер». На знімках цієї рівнини, отриманих «Магелланом» (які охоплюють 2/3 її площі та мають роздільну здатність біля 120 м) виявлено 7 кратерів, в тому числі 2 — на межі з рівниною Снігуроньки. У невідзнятій цим супутником області рівнини є ще як мінімум один великий кратер. Всі ці 8 кратерів отримали назви[6][7].

Найбільший кратер рівнини Лоухі — Кльонова (143 км у діаметрі, четвертий за розміром кратер Венери). Крім того, там лежать 32-кілометровий кратер Деледда, 31-кілометровий кратер Руднєва, 15-кілометровий кратер Тюнде, 13-кілометровий кратер Радка та 6-кілометровий кратер Євгенія. На західному краю рівнини (на лініях Сел-ані) знаходиться 38-кілометровий кратер Ландовська, а на східному (на грядах Денниці) — 22-кілометровий кратер Оділія. Кратери рівнини Лоухі, як і Венери в цілому, розподілені поверхнею випадково[6].

Більшість цих кратерів оточена викидами (іноді ці викиди вкриті більш пізніми нашаруваннями). Деякі з них (наприклад, Тюнде та Євгенія) утворені ударами об'єктів, які попередньо розпалися на частини. На південний схід від кратера Кльонова (за координатами 77.4° пн. ш. 109.0° сх. д. / 77.4; 109.0) знаходиться ще одна структура, для якої припускається ударне походження: маленька гірка, оточена розмитим радарно-яскравим кільцем. Є версія, що вона з'явилася від вибуху космічного тіла ще до зіткнення з поверхнею[6].

Примітки
  1. Louhi Planitia. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 1 жовтня 2006. Архів оригіналу за 22 квітня 2013. Процитовано 1 січня 2015.
  2. Бурба Г. А. (2010). Инопланетные святцы. Вокруг Света (№1 (2832), 2010). Архів оригіналу за 22 травня 2012. Процитовано 1 січня 2015.
  3. Лазарев Е. Н., Родионова Ж. Ф. (2008). Новая карта рельефа Венеры. Земля и Вселенная (№2, 2008). Архів оригіналу за 29 грудня 2014. Процитовано 1 січня 2015.
  4. Бурба Г. А. (2005-05). Венера. Русская транскрипция названий. Лаборатория сравнительной планетологии ГЕОХИ. Архів оригіналу за 17 січня 2010. Процитовано 1 січня 2015.
  5. Ржига О. Н. Новая эпоха в исследовании Венеры (радиолокационная съемка с помощью космических аппаратов «Венера-15» и «Венера-16»). — М. : Знание, 1988. — (Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Космонавтика, астрономия»; № 3)
  6. Hurwitz D. M., Head J. W. (2012). Geologic Map of the Snegurochka Planitia Quadrangle (V–1), Venus: U.S. Geological Survey Scientific Investigations Map 3178, scale 1:5,000,000. USGS. Архів оригіналу за 10 квітня 2013. Процитовано 1 січня 2015.
  7. Карта північної полярної області Венери (75—90° пн.ш.) на сайті Gazetteer of Planetary Nomenclature (1,5 Мб)
  8. Hurwitz D. M., Head J. W. (2008). Geology of the North Polar Region of Venus: Snegurochka Planitia (V-1) Quadrangle. European Planetary Science Congress 2008, Proceedings of the conference held 21-25 September, 2008 in Münster, Germany: 401. Bibcode:2008epsc.conf..401H.
  9. Crumpler L. S., Aubele J. C. Volcanism on Venus // Encyclopedia of Volcanoes / Editor-in-chief Haraldur Sigurdsson. — Academic Press, 1999. — P. 736. — ISBN 9780080547985.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.