Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський

Принц Річард народився в Шрусбері й був другим сином і шостим з десяти дітей короля Едуарда IV і його дружини, Єлизавети Вудвіл[5]. У травні наступного року хлопчик був названий герцогом Йоркським; саме з нього почалася традиція, за якою цей титул отримували другі сини або ж наступні брати королів[к 1][6]. У 1476 році Річард також був проголошений графом-маршалом, який відповідав за утримання коней і підтримання порядку в палацових службах[7].

Весілля Річарда і Анни.
Джеймс Норкот, XIX століття.

15 січня 1478 року в капелі Св. Стефана Вестмінстерського палацу чотирирічний Річард одружився з п'ятирічною Енн Моубрей, дочкою і спадкоємицею Джона Моубрея, герцога Норфолка[6]. Оскільки герцогство тестя Річарда вже згасло до моменту його смерті, Анна не змогла успадкувати його, і титул був відтворений заново: Річард став графом Норфолком і графом Уореном 7 лютого 1477. За рік до того, 12 червня 1476, герцог Йоркський також отримав титул графа Ноттінгема[6]. Коли маленька дружина принца померла в листопаді 1481, великі володіння, що дісталися їй від батька, мали відійти Вільяму, віконту Берклі і Джону Говарду, але парламентський акт від січня 1483 року передавав спадок Анни Річарду і його нащадкам, якби такі були. Обох співспадкоємців було позбавлено прав на спадщину: віконт Берклі мав фінансові труднощі, його борги погасив король Едуард IV і сам віконт відмовився від спадщини. Лорд Говард залишився ні з чим [8].

9 квітня 1483 року несподівано помер батько Річарда і новим королем став його старший брат Едуард, а сам герцог Йоркський став передбачуваним спадкоємцем. Їх дядько Річард, герцог Глостерський, був призначений регентом і лордом-протектором своїх племінників[9]. Невдовзі після смерті брата, Глостер став вживати заходів, щоб ізолювати племінників від Вудвілів і наказав заарештувати Ентоні Вудвіла і Річарда Грея, дядька і єдиноутробного брата хлопчиків[10]. Молодого короля перевезли в Лондонський Тауер в очікуванні коронації під захист герцога Глостера. Річард разом з матір'ю і сестрами сховався в притулку. Пізніше Глостер умовив Єлизавету Вудвіл відіслати сина в башту до короля для компанії[11].

Два місяці по тому, 22 червня 1483 року, шлюб Едуарда IV з Єлизаветою Вудвіл визнано незаконним, оскільки Едуард на момент укладення шлюбу з Єлизаветою вже був пов'язаний обіцянкою з іншою жінкою [к 2][14]. Річарда, як і інших дітей покійного короля, оголошено незаконнонародженим, а також позбавлено прав на престол і всіх титулів. 25 червня 1483 Річард наказав стратити раніше заарештованих брата і дядька Річарда в замку Понтефракт, Йоркшир[10]. Глостера оголошено королем 6 липня 1483 року[15].

1. Надалі ця традиція порушувалася лише одного разу, коли королева Вікторія в 1892 році дарувала цей титул своєму онукові Георгу.
2. У парламентському акті, Titulus Regius (1 Ric. III), лорд-протектор герцог Глостерський заявив, що діти його старшого брата разом з Єлизаветою Вудвіл незаконні на тій підставі, що його брат був заручений з вдовою леді Елеонор Батлер, що в ті часи вважалося юридично обов'язковим до виконання договором, і внаслідок чого будь-які інші шлюбні договори ставали недійсними. Бургундський хроніст Філіп де Коммін говорив, що Роберт Стіллінгтон, єпископ Бату і Уельсу, стверджував, що провів церемонію заручення між Едуардом IV і леді Елеанор[12][13].