Савоя (історичний регіон)

Савоя вперше згадується в IV ст. н. е. як місцевість у Римській Галлії. У 443 р. з дозволу римлян область зайняли залишки переможених гунами бургундців, які зробили її вихідним пунктом для подальших завоювань у долині Рони.

Після розпаду монархії Каролінгів Савоя ввійшла до складу Бургундії. У 1032 р. вона разом із Бургундією підкорилася владі німецьких королів. На той час Савойське графство перебувало під владою графа Гумберта Білорукого. Його син Одо за допомогою шлюбу, укладеного в 1050 році з Адельгейдою, дочкою і спадкоємицею Манфреда, Туринського маркграфа, об'єднав під одною владою Савою і П'ємонт.

Савойські графи в боротьбі між гвельфами і гібелінами були постійними союзниками імператорів. Їм вдалося розширити свої спадкові володіння як в Італії, так і в Альпійській області (нині Швейцарія). Граф Петро II († 1268) приєднав до Савої нинішній кантон Во. За його племінників, Томаса III і Амадея V, П'ємонт і Савоя розділилися. Амадею V, граф Савойський, було надано звання імперського князя. Амадей VII (1383–1391) приєднав 1388 року до Савої графство Ніццу. Його син Амадей VIII у 1416 році отримав від імператора Сигізмунда титул герцога Савойського. У 1418 році згасла п'ємонтська гілка того ж роду, і П'ємонт знову об'єднався з Савоєю. У 1422 році імператор подарував у лен герцогу Савойському графство Геную.

У 1434 р. Амадей VIII склав із себе владні повноваження. П'ять років по тому він був обраний папою під ім'ям Фелікса V, але в 1449 р. зрікся тіари. Син Амадея VIII Людовик (1434–1465) установив законом нероздільність Савої і П'ємонту.

У 1530–1536 р., за герцога Карла III, Савоя втратила Женеву, Во та інші володіння в Швейцарії. У 1536 р. французи під час війни з імператором Карлом V зайняли Турин, потім майже весь П'ємонт і Савою; тільки в 1559 р. Еммануїл Філіберт, син Карла III, встиг назад відвоювати свої родові володіння, крім деяких фортець, які були повернуті йому пізніше. Його управління може вважатися кінцем феодальної системи і початком освіченого абсолютизму. Його син Карл-Еммануїл I (1580–1630), честолюбний і неспокійний, втягнув країну в численні війни, особливо з Францією. Герцог Віктор-Амадей II у війні за іспанську спадщину приєднався спершу до Людовика XIV, потім (1703) перейшов на бік Австрії. Унаслідок цього майже вся його держава була зайнята французами, і тільки перемога Євгенія Савойського при Турині (1706) відновила його владу.

За Утрехтським миром 1713 р. Віктор-Амадей II отримав Монферрат, значну частину герцогства Міланського і острів Сицилію, з титулом короля. У замін Сицилії, яка в 1718 р. була завойована іспанцями, він отримав за Лондонським договором 1720 острів Сардинію. Відтоді Савоя, П'ємонт і Сардинія становили єдине Сардинське королівство.

У 1860 році сардинський король Віктор-Еммануїл II у винагороду за приєднання до його королівства Парми, Тоскани, Модени і Романьї, поступився Франції Савоєю разом із Ніццою. Була дотримана формальність плебісциту, але приймались заходи, щоб він виявився на користь приєднання. Поступка цією територією викликала велике роздратування проти уряду; його висловив у дуже різкій формі уродженець Ніцци сам Гарібальді. Приєднана до Франції, Савоя утворила два департаменти: Савої та Верхньої Савої.

• Савоя (департамент)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Савоя (історичний регіон)

• Савоя на карті Франції (фр.)
• Cibrario, «Notizie sopra la storia dei principi di Savoia» (2 вид., Турин, 1866).
• «Origini e progressi della monarchia di Savoia» (2 вид., Флоренція, 1869).
• «Storia della monarchia di Savoia» (Турин, 1840-44).
• Canale, «Storia della origine e grandezza del real casa di Savoia» (Генуя, 1868).
• Belgiojoso, «Histoire de la maison de Savoia» (П., 1860).
• St.-Genis, «Histoire de Savoia» (Шамбері, 1869).
• Carutti, «Storia della diplomazia della casa di Savoia» (Турин, 1875-71).
• «Storia della Corte di Savoia durante la rivoluzione e l'impero franceso» (Турин, 1892).
• Bianchi, «La casa di Savoia e la monarchia italiana» (Турин, 1884).
• De -Gerbaix-Sonnaz, «Studi storici sul contade di Savoia e sul marchesato in Italia» (Турин, 1889-93).
• Gabotto, «Lo stato Sabaudo da Amadeo VIII ad Emmanuele Filiberto» (Турин, 1892).
• Sclopis, «Degli stau generali e d'altre istituzioni politiche di Piemonte e di Savoia»(Турин, 1851).