Савчук Прокіп Демидович

Народився 7 липня 1918 році в селі Великий Чернятин Старо-Костянтинівського району Шепетівського округу Вінницької (тепер — Хмельницької області). Закінчив заочно педагогічний технікум у Бердичеві[1].

У листопаді — грудні 1939 року проходив військову службу червоноармійцем 217-го окремого бронетанкового батальйону в місті Ярославль, звідки був направлений на навчання до військово-політичного училища у місто Іваново, яке закінчив у січні 1941 року. Напередодні війни він ще встиг закінчити курси Харківського військово-авіаційного училища у місті Рогань.

З 1941 по 1943 роки обіймав посади військового комісара авіаційних ескадрилій 174-го та 525-го штурмових авіаційних полків 227-ї авіаційної дивізії 2-ї Повітряної армії. Потім був призначений помічником, а згодом — старшим помічником начальника оперативного відділу штабу армії. У складі підрозділів 1-го Українського, 4-го Українського та Воронезького фронтів брав участь у визволенні від фашистських загарбників Польщі, Чехословаччини, Угорщини.

У 1946 році призначений на посаду секретаря з кадрової роботи Хмельницького обласного комітету ЛКСМ України. Потім працював першим секретарем Закарпатського обласного комітету комсомолу, і з цієї посади був направлений у органи державної безпеки й одразу призначений заступником начальника з кадрів Управління Міністерства державної безпеки по Закарпатській області.

У 1947 році його призначають заступником начальника обласного управління з оперативних питань.

З червня 1954 по грудень 1959 рр. — керував Управлінням МДБ по Закарпатській області.

У 1959—1961 рр. — начальник Першого управління Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР. Цей час став визначальним для підрозділів зовнішньої розвідки України. У центральному апараті радянської зовнішньої розвідки було прийнято рішення про створення Першого управління КДБ при Раді Міністрів УРСР на базі 1-го відділу. За його ініціативи реорганізація зачепила практично всі напрямки розвідувальної діяльності, за кордоном створювалися оперативні позиції, які дозволяли добувати важливу розвідувальну інформацію зовнішньополітичного характеру і відомості про стратегічні об'єкти зацікавлення розвідки[2].

У вересні 1966 року — звільнився зі служби з Комітету державної безпеки і обійняв посаду першого заступника міністра охорони громадського порядку Української РСР. На новій посаді отримав звання генерал-майора внутрішньої служби[3].

• Орден Червоної Зірки,
• Орден Червоного Прапора,
• Орден Вітчизняної війни І ступеня,
• Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня,
• Медаль «За відвагу»,
• Медаль «За визволення Праги»,
• Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років».

• Українська зовнішня розвідка: від А до Я