Саломе Зурабішвілі

Саломе Зурабішвілі у червні 2004

Народилася 18 березня 1952 в Парижі у сім'ї грузинських політичних емігрантів Левана Зурабішвілі (1906—1975) та Зейнабі Кедії, які залишили Грузію в 1921. Дід по батькові — Іван Іванович Зурабішвілі — входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та 1921.

У 1972 закінчила Паризький інститут політичних досліджень та у 1973 — Колумбійський університет в США.

Володіє грузинською, французькою, англійською, німецькою, італійською мовами.[4]

У 1974 розпочала свою дипломатичну кар'єру в міністерстві європейських і закордонних справ Франції.

У 1974-1977 — 3-й секретар Посольства Франції в Італії.

У 1977-1980 — 2-й секретар постійної місії Франції в ООН.

У 1980-1984 — співробітник центру аналізу і прогнозування центрального апарату МЗС Франції.

У 1984-1988 — 1-й секретар посольства Франції в США.

У 1989-1992 — 2-й секретар посольства Франції в Чаді.

У 1992-1993 — 1-й секретар постійної місії Франції в НАТО.

У 1993-1996 — заступник французького постійного представника у Європейському Союзі.

У 1996-1997 — технічний радник кабінету МЗС Франції.

У 1997-1998 — інспектор МЗС Франції.

У 1998-2001 — працівниця Управління МЗС Франції з питань стратегії, безпеки та роззброєння.

У 2001-2003 — очолила Генеральний секретаріат національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії.

У 2003-2004 — Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Грузії.

На презентації своєї книги. 26 вересня 2013

З 20 березня 2004 року до 19 жовтня 2005 була міністеркою закордонних справ Грузії. Стала першою жінкою, яка очолила міністерство закордонних справ Грузії[5]. Це рішення Саакашвілі обговорив з французьким президентом Жаком Шираком, заявивши після цього, що «дипломата такого класу у Грузії ніколи не було».

Одним зі своїх головних успіхів на посту міністра закордонних справ Зурабішвілі вважала прийняття рішення про виведення з країни російських військових баз. В одному зі своїх виступів вона навіть заявила, що вважає це історичним досягненням.

20 жовтня 2005 була знята з міністерської посади. Зняттю передував різкий виступ Зурабішвілі в ефірі телеканалу «Руставі-2». Вона звинуватила партію «Єдиний національний рух» і особисто спікера Ніно Бурджанадзе в прагненні встановити в країні «кланову диктатуру». На думку спостерігачів, конфлікт між Зурабішвілі і Бурджанадзе був викликаний тим, що глава МЗС намагалася підпорядкувати собі всю роботу послів, які часто діяли керуючись вказівками парламенту.

З 2005 пішла в опозицію до Міхєїла Саакашвілі. У 2005 створила та очолила опозиційний «Громадський рух Саломе Зурабішвілі», з березня 2006 — політичну партію «Шлях Грузії». Заявила, що у російсько-грузинській війні 2008 першою почала не Росія, а саме Грузія, а це важливий індикатор для грузинського суспільства, як для українців питання «Чий Крим?»[6]. Розповідаючи про програму партії, Зурабішвілі пропонувала орієнтуватися на «реальну і ефективну демократію», а також на «грузинські цінності, виправдані історією». Основним зовнішньополітичним партнером Грузії екс-міністр назвала США.

В листопаді 2010 заявила про відхід від грузинської політики. За її словами, вона прийняла це рішення, переконавшись, що в Грузії немає демократії, і опозиція не може працювати в країні. Повідомлялося, що Зурабішвілі очолить комісію Ради безпеки ООН з питання санкцій проти Ірану.

28 листопада 2018 як незалежний кандидат, при підтримці правлячої «Грузинської мрії», на виборах обрана президентом Грузії. Зурабішвілі здобула перемогу в другому турі з результатом 59,56 %.[7]

Інавгурація обраного президента, згідно з Конституцією Грузії, відбулася 16 грудня 2018.

У шлюбі із першим чоловіком Ніколозом Ґорестані народилося двоє дітей: дочка Кетеван і син Теймураз.

Вдруге Саломе Зурабішвілі була одружена з радянським дисидентом та журналістом Жанрі Кашією (нар. 1939 — пом. 2012), який отримав політичний притулок у Франції, а згодом продовжив кар'єру журналіста в незалежній Грузії.

Геллен Каррер-д'Анкосс (уроджена Зурабішвілі), двоюрідна сестра, є постійною секретаркою Французької академії наук.

Іван Зурабішвілі, дідусь по батьку, входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та 1921. Ніко Ніколадзе, прадідусь, був засновником морського порту в Поті та ініціатором будівництва грузинської залізниці. Обидва вони були соратниками письменника та громадського діяча, «батька грузинської нації» Іллі Чавчавадзе.

Має два громадянства — французьке та грузинське.

• Ордена Почесного легіону
• Орден «За заслуги».

• Salomé Zourabichvili (2006) Une femme pour deux pays. Grasset, ISBN 2-246-69561-9
• Salomé Zourabichvili (2007) « fermer Yalta», Cahiers de Chaillot, Institut de sécurité de l'Union européenne
• Salomé Zourabichvili(2008). Les cicatrices des Nations: L'Europe malade de ses frontières. Bourin, ISBN 978-2-84941-075-2
• Salomé Zourabichvili (2009) « la tragédie géorgienne» . Grasset
• Salomé Zourabichvili (2011) « l'exigence démocratique» Bourin éditeur

• Саломе Зурабішвілі в Лентапедії