Самарський Віктор Борисович

Віктор Борисович Самарський народився у селі Червона Поляна Горностаївського району Херсонської області, у родині службовців. Нащадок дворянських родів Самарських та Франк.

У 1986 році закінчив Червонополянську середню школу Херсонської області.

З серпня 1986 і до призову в радянську армію, у листопаді 1987, працював старшим піонерським вожатим в Червонополянській середній школі.

1987—1989 рр. — служив в армії. Спочатку в спеціалізованому навчальному центрі зв'язку в м. Баку (Азербайджанська РСР). По закінченні центру, як один з найкращих радіотелеграфістів, направлений на проходження служби в 7-му Гвардійську загальновійськову армію, до міста Єреван (Вірменія), для забезпечення зв'язку командуючого армією. 8 грудня 1988 року, зразу після жахливого землетрусу, відряджений у м. Спітак. Де, до лютого 1989 року, забезпечував оперативний зв'язок військового коменданта Спітака з вищим керівництвом Вірменської РСР та СРСР. Наприкінці грудня 1989 року В. Самарський був демобілізований та повернувся до рідного села.

1990—1991 рр. — Віктор Самарський працює інструктором по спорту в радгоспі «Гороностаївський», Херсонської області. Згідно тодішнім радянським традиціям, інструктор по спорту в сільських районах, — це секретар місцевої комсомольської організації.

1992—2001 рр. — науковий співробітник, завідувач відділом, заступник директора в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішні.

В 1990 році, В. Самарський вступає на заочне відділення філологічного факультету Сімферопольського державного університету., який закінчує у 1996 році.

У другій половині 1991 року, Віктор Самарський, переїздить на проживання до смт. Опішня Полтавської області. Там незабаром влаштовується на роботу до Музею-заповідника українського гончарства науковим співробітником. Згодом, в структурі музею створюється Аудіовізуальний фонд українського гончарства і В. Самарського призначають його завідувачем. Вітор Борисович, разом зі співробітниками фонду, починає формувати збірку кіно-фотоматеріалів з історії гончарства. Паралельно з основною діяльністю, В.Самарський займається науковою роботою. В етнографічних експедиціях досліджує історію розвитку гончарства України. І насамперед, Південної України. Дослідження розвитку гончарного виробництва на Півдні України, стає темою його дисертаційної роботи на науковий ступінь кандидата історичних наук. Екзамени на перекваліфікацію та кандидатський мінімум, як пошукач, здає в Полтавському педагогічному університеті. Відсутність фінансів та інші фактори не дали змоги підготувати та захистити дисертацію. У 2001 році Віктор Самарський переїздить з Опішні до Києва.

Тоді ж випадково знайомиться з київським бізнесменом та колекціонером Сергієм Платоновим. Незабаром Сергій Миколайович пропонує Віктору зайнятися створенням приватного музею старожитностей на основі його колекції. В.Самарський розуміючи, що така колекція, як у Платонова, має слугувати для всіх, погоджуеться на цю пропозицію і з головою поринає в створення нового музейного закладу.

2002—2005 рр. — директор Музею історичної культурної спадщини «Платар»[5].

На момент початку створення музею, колекція Платонових налічувала кілька тисяч предметів старовини різного періоду. Переважно це були античні ювелірні прикраси та кераміка. Наприкінці 2002 року Сергій Платонов об'єднує свою колекцію з колекцією голови ради директорів «Індустріального союзу Донбассу» Сергієм Тарутою. Так з'являється музей «Платар».

Віктор Самарський, у співпраці з провідними українськими вченими-археологами В. І. Клочко, М. Ю. Відейко, Н. Б. Бурдо, Л. С. Клочко, О. В. Симоненко, М. Є. Левадою, Р. В. Стояновим, починають наукове опрацювання предметів

За три неповних роки, з колекції напівкримінального походження, В.Самарському вдалося створити повноцінний музей високого світового рівня. Експонати пройшли науковий опис, були інвентаризовані. І зрештою, 2004 року, був виданий науковий каталог «Платару». Але одним цим робота не обмежувалась. Крім постійного експонування в Києві, проводились виїзні виставки в регіонах: Вінниця, Херсон, Миколаїв, Запоріжжя.

Дякуючи зусиллям археологів-трипіллєзнавців М. Ю. Відейка та Н. Б. Бурдо був підготовлений та виданий, під егідою Міністерства культури України, двотомник «Енциклопедія Трипільської цивілізації», 2004 рік.. Також, у жовтні 2004 року, був проведений Всесвітній науковий конгрес «Трипільська цивілізація».

У тому ж 2004 році, захворів на рак Сергій Платонов. 16 лютого 2005 він відійшов у вічність..

У березні 2005, разом з Національним музеєм-заповідником «Софія Київська», Віктор Самарський підготував виставку пам'яті Сергія Платонова «На зорі світових цивілізацій. Трипільська культура в Україні».

У квітні, через відмову співвласників «Платару» С.Тарути та М.Платонова виконати свої зобов'язання по оплаті проробленої роботи, Віктор Самарський змушений був звільнитися з «Платару».

Деякий час працює завідувачем відділу в музеї-квартирі Павла Тичини в Києві. Паралельно, щоб якось виживати, консультує приватних колекціонерів.

2007—2008 рр. — заступник директора з наукової роботи та виставкової діяльності[6][7], Дирекція художніх виставок України Міністерства культури України.

На початку 2007 року, на запрошення начальника відділу музейної справи Міністерства культури України Нестеренко Л. М., йде працювати заступником директора з наукової роботи та виставкової діяльності Дирекції художніх виставок України. У співпраці, як з окремими художниками, так і з керівництвом Національної спілки художників України, займається популяризацією українського мистецтва.

2008 р. — голова журі Другого Всеукраїнського музейного фестивалю[8].

Віктор Самарський, 2016 рік

Восени 2008 року, В.Самарського, запрошують очолити Експертну раду (журі) Другого Всеукраїнського музейного фестивалю, який проводиться раз на три роки у м. Дніпропетровську. Цей фестиваль запам'ятався музейникам України насамперед неупередженним ставленням членів Експертної ради при конкурсному оцінюванні. Не останню роль, у такому справедливому підході, зіграв і голова журі Віктор Самарський, не дивлячись на певний тиск з боку радника тодішнього міністра культури В.Вовкуна Лідії Лихач.

У грудні 2008, Віктор Самарський звільняється з роботи в Дирекції художніх виставок України.

Продовжує займатися консультаціями і громадською діяльністю в сфері музейництва та культури. Так, у 2009 році, допомагає у створенні Музею видатного єврейського письменника Шолом-Алейхема.

2011 р. — дотепер — віце — президент на громадських засадах благодійної організації «Слов'янський фонд» / Парк «Київська Русь»

Напочатку 2010, знайомиться з президентом благодійної організації «Слов'янський фонд» та ініціатором створення Парку «Київська Русь» Володимиром Янченком, з яким співпрацює і досі.

• Співавтор «Енциклопедії трипільської цивілізації».
• Наукові статті з історії розвитку гончарства Півдня України 18-20 стст.
• Папета Сергій, Самарський Віктор. Відрядження на Волинь // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. — Опішне: Українське Народознавство, 1995. — Кн.2. — С. 147—154.
• Самарський Віктор. Гончарство Півдня Україна (історико-етнографічне дослідження). — Рукопис. — Ф.1. — Оп.2. — Од. зб. 42. — 43 с.
• Самарський В. Перша книжка про Вікентія Хвойку / Віктор Самарський // Уряд. кур'єр. — 2006.
• Микитенко Л. Гончарство Васильківського та Обухівського районів Київської області / Людмила Микитенко, Віктор Самарський // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1995. — Опішне: Українське народознавство, 1996. — Кн. 3. — С. 135—142.

• Влюбленный в трипольскую культуру (рос.)
• «Мистецький арсенал» имени Мазепы (рос.)
• Выставка «Трипольская Цивилизация»(рос.)