Саморський договір

Само́рський до́говір (ісп. і порт. Tratado de Zamora) — міждержавна угода Леонського королівства та Португалії про припинення війни та визнання останньої королівством. Підписаний 5 жовтня 1143 року в Саморі, в міському соборі, леонським королем Альфонсо VII та португальським королем Афонсу І в присутності папського легата-свідка, кардинала Гвідо да Віко[1]. Укладанню договору передувало самовільне прийняття королівського титулу в 1139 році Афонсу І, що тоді був португальським графом; його коронація бразьким архієпископом Жуаном Пекуліаром, а також португальсько-леонська війна, що завершилася перемогою Афонсу в битві при Валдевеші 1141 року. Умови договору були такі:

• Леон і Португалія припиняють ворожнечу й встановлюють тривалий мир.
• Леон визнає своє колишнє Португальське графство королівством.
• Альфонсо VII визнає колишнього португальського графа Афонсу І королем Португалії.
• В якості імператора усієї Іспанії Альфонсо VII залишається сюзереном Афонсу І.
• Афонсу І обіцяє стати васалом Святого Престолу й сплачуватиме щорічну данину золотом[2].

Саморський договір
Тип	міжнародний договір
Підписано	5 жовтня 1143
Місце	Самора, Леон
Умови	визнання Португалії королівством
Сторони	Королівство Португалія і Леон
Медіафайли у Вікісховищі

Святий Престол визнав самостійність Португалії в Саморі, але визнання королівського титулу Афонсу І та його васалітету затягнулося. До 1179 року португальські державці та єпископи вели переговори з Римом[3]. Вони закінчилися виданням папської булли Олександра III «Manifestis Probatum», в якій португальський монарх визнавався королем і васалом Святого Престолу[4].