Свято Перуна

Свято Перуна — старослов'янське свято, присвячене одному з головних слов'янських божеств, Перунові. Відзначається щороку 20 липня, пов'язане з молитвами про закінчення сезону дощів і спуском вод під землю, щоб забезпечити дозрівання збіжжя. В християнські часи свято Перуна злилося зі святом святого Іллі, що перейняв у народній традицій функції Перуна.

Свято Перуна
Свято Перуна
Святкування свята Перуна в Калузі, 2017 р.
Ким святкується Слов'яни
Тип язичницьке
Дата 20 липня
Пов'язаний з бог Перун, закінчення сезону дощів

Символізм свята

В народних віруваннях Ілля, продовжуючи вірування про Перуна, править грозовими хмарами, забезпечує родючість полів, а блискавками проганяє демонів і богохульників[1]. Обряди, пов'язані з Перуном, відтворюють міф, за яким Перун перемагає змія (за поширеними трактуваннями бога Велеса в подобі змія), що викрав хмари й наречену Перуна, після чого на землю проливається дощ. Звідси ритуали викликання дощу шляхом обливання жінки водою[2].

Свято Перуна в християнські часи співпадає зі святом святого Іллі[3]. Бог Перун у православ'ї був заступлений Іллею Громовержцем, що теж підкорив собі грім і блискавку (дні цих свят співпадали — 20 липня за старим стилем)[4], 2 серпня — за новим стилем[5]. Згідно з Біблією, Ілля, котрий жив за 900 років до народження Христа, тісно пов'язаний з дощем і блискавкою. Він завершив трирічну посуху, довівши жерцям бога Ваала, що їхній бог безсилий. Для цього Ілля молився юдейському Богові про запалення жертовника, який зумисне полив водою. На жертовник зійшов вогонь, цілком спаливши його[6].

Обрядовість

Святу Перуна передувало обрання жертв для бога-громовержця, що відбувалося 12 липня[7]. Саме свято припадає на 20 липня, хоча в давнину вірогідно святкувалося строго в четвер і не було прив'язане до числа[8]. Можливо, це пов'язано з п'ятиденним тижнем давніх слов'ян, таким чином свято Перуна припадало на останній робочий день. В полабcьких слов'ян сама назва четверка (peräunedån) походить від імені Перуна. Можливо, вшанування Перуна відбувалося щотижня[9].

Складовими вшанування Перуна були прибирання та вмивання (звідки чистий четвер), добування «живого» вогню тертям дерева об дерево, принесення Перуну в жертву бика, козла, півня тощо[9].

В болгарських селах відомий обряд викликання дощу, за якого діти виконували танок, обираючи дівчину дошлюбного віку (бажано останню дитину жінки перед втратою здатності вагітніти). Танцюючи, вони проходили через усе село, в той час як старі жінки обливають її водою. Під час ритуалу дівчина мала бути голою, за винятком прикрас із трави і квітів[10][11]. У Далмації був подібний обряд, але учасники тримали в руках добові гілки. У Болгарії та Македонії обрану для обряду дівчину в піснях називають Перепуною, Пеперуною тощо[12]. В болгарів вона відома як Додоля, Дудуля, Дідюля, в сербів Додоля[13]. В болгарів також існував обряд, у якому розігрувалося полювання на змію з метою викликати дощ. Для цього учасники зав'язували очі й голими виконували танок, ставши в коло. Потім вирушали на пошуки змія, котрого проганяли криками, після чого сходилися назад у коло[14].

Під час святкувань на честь Перуна рідновірами організовуються змагання з бою та перетягувань каната[15].

Див. також

Примітки
  1. Корепанова, В.О. (2017). Пантеон восточных славян: от язычества к христианству, „Вопросы истории, археологии, политических наук и регионоведения: сборник материалов XIII Всерос. науч. конф. студентов, магистрантов, аспирантов и мол. ученых”. Томск: Издательство Томского университета. с. 340.
  2. Иванов, В. В.; Топоров, В. Н. (1995). Перун / Славянская мифология: энциклопедический словарь. Эллис Лак. с. 305–306.
  3. Мацьків, П. (2017). Давні вірування українців: лінгвокультурологічний аспект. Рідне слово в етнокультурному вимірі. Дрогобич: Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франк. с. 169.
  4. Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. — Київ: Світ Знань, 2000. — С. 272. — 862 с. — ISBN 966-7742-06-7.
  5. Кусайкіна Н. Святий Петро жито зажинає, а Ілля в копи складає (2 серпня) // Н. Кусайкіна / Твоя країна — Україна. Енциклопедія українського народознавства. — Харків : ВД «Школа», 2009. — С. 152. — 513 с.
  6. Перша книга царів, 18:1
  7. Рыбаков, Б. А. (1987). Язычество древней Руси (рос.). Рипол Классик. с. 187. ISBN 978-5-458-40110-4.
  8. Агапкина, Т. А. (1995). Славянские древности: А-Г (рос.). Международные отношения. с. 208. ISBN 978-5-7133-0704-2.
  9. Языческие боги и архаичная геральдика Древней Руси. Древнерусские боги и древнейшие геральдические символы Древней Руси V—XVI вв.
  10. Арнаудов, М. П. (1934). Очерки по българския фолклор. с. 567.
  11. Kapauuh, В. С. (1867). Живот и обичаjи народа српскога. Беч. с. 61.
  12. Арнаудов, М. П. (1971-1972). Студим вьрху бьлгарские обреди и легенди 1. София. с. 175.
  13. Kapauuh, B. C. (1867). Живот и обичаjи народа српскога. Беч. с. 61–62.
  14. Ардаунов, М. (1934). Очерки по българския фолклор. с. 567.
  15. Gajda, A. (2007). Święta i obrzędy Rodzimej Wiary, „Państwo i Społeczeństwo” 2. с. 78.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.