Далмація

Провінція Далмація, Римська імперія

Назва Далмація походить від імені іллірійського племені далматів які жили в східній частині Адріатичного узбережжя в 1 тисячолітті до Р. Х. Вона була частиною Іллірійського королівства між 4 сторіччям до Р. Х. і Іллірійськими війнами (220, 168 до Р. Х.), коли Римська республіка встановила свій протекторат на південь від річки Неретви. Назва «Далмація» вживалась вірогідно з другої половини 2 століття і безперечно з першої половини 1 століття до Р. Х., межами були річки Крка и Неретва[2]. Вони поступово були включені в римські володіння до заснування римської провінції Іллірик у 32-27 роках до Р. Х.

В 9 році після Р. Х. далмати разом з паннонійцями розпочали низку заколотів[3], але вони були вже остаточно придушенні в 10 році від Р. Х., Іллірія була розділена на дві провінції, Паннонію і Далмацію, які займали велику частину Динарських Альп, а також східне узбережжя Адріатики.[4] Далмація була місцем народження римського імператора Діоклетіана, який побудував Діоклетіанів палац на місці сучасного Спліта[5]. Під час великої реорганізації Римської імперії в 297 від Р. Х. кордони Далмації були змінені, південна частина району Нарона була відрізана і стала римською провінцією Praevalis (Превалітанія), район Нарона залишився від Будви до річки Цетина,[6], хоч Лібурнія і була частиною Далмації, але вона мала статус окремої адміністративно-територіальної одиниці в античні часи і на початку середньовіччя[7].

Римська Далмація і довколишні землі

Історик Теодор Моммзен писав (в своїй Провінції Римської імперії), що вся Далмація була повністю латинізована в четвертому сторіччі. Тем не менш, аналіз археологічних матеріалів того періоду вказує, що процес латинізації був вельми вибірковим. Хоч міські центри, прибережні й внутрішні, були майже повністю латинізованими, ситуація в сільській місцевості була абсолютно іншою. Попри те, що іллірійці зазнали сильної асиміляції, вони продовжували говорити рідною мовою, вірили у своїх богів і мали власні традиції, підпорядковувались власній соціально-політичній племінній організації, яка була адаптована до римської адміністрації і політичної структури лише в деяких потребах[8].

Після падіння Західної Римської імперії в 476, з початком Великого переселення народів в регіоні урядували готи до 535, коли Юстиніан I приєднав Далмацію до Візантійської імперії, але Лібурнія лишилась в готському володінні як Liburnia Tarsatica. .[9]

У 568 від Р. Х., після аварської навали Далмація була зруйнована і спустошена, романомовне населення збереглося лише в укріплених прибережних містах і в гірських районах, на кшталт морлахів. Місцеві мешканці зберегли романську далматинську мову. Після аварів прийшли племена слов'ян, які поселилися в Далмації.

Слов'яни розпочали об'єднання своїх племен в потужніші держави. Хорвати контролювали північну і центральну частину Далмації з 10 століття, коли вони заснували незалежне королівство, існувало до 12 століття. Південна частина Далмації була поділена між дрібними князівствами Паганія, Захумл'є, Травунія, Дукля/Зета. Сербська держава Рашка була розширена за рахунок Травунії і Паганії в 10 сторіччі. Захумлє стало васалом новітнього Хорватського королівства на початку 10 століття, Паганія приєдналось до Хорватії в 1050. Після падіння Сербії в другій половині 10 століття, Дукля перебрала на себе лідерство в східній частині регіону створивши в 1077 велике королівство. Хорватське королівство мало свої столичні міста в Далмації: Біачі, Нін, Біоград, Шибеник (заснований, як порт хорватського королівства, у той час коли Візантія контролювала Трогір і Спліт), Книн, Спліт, Оміш, Кліс, Солін. В 1166–1168 сербський Великий князь Стефан Неманя зайняв південні далматинські князівства.

Венеціанська республіка з десятого століття робила кілька спроб взяти під контроль острови і міста-держави Далмації, однак Візантія також зберігала вплив на них. Цей вплив Візантії зник наприкінці одинадцятого століття, коли Королівство Угорщина розширила свій вплив на південь, і Хорватія поступилася своєю незалежністю на користь Угорщини внаслідок підписання Pacta conventa.

13, 14 і 15 століття пройшли в Далмації під знаком суперництва між Венецією і Угорським королівством.

В 1346, Далмація зазнала пандемію чуми. Економічна ситуація погіршилась і міста підпали під вплив Венеції.

Венеціанська республіка контролювала велику частину Далмації з 1420 до 1797, південна частина називалась Албанія Венетська. Венетська мова була Лінгва франка в Середземномор'ї на той час, і це сильно вплинуло на далматинську мову, у меншій мірі на хорватську і албанську.

В 1481 Далмація присягнула на вірність Османській імперії. Це надало свої торгові переваги, такі як доступ до Чорного моря. Дубровницька республіка стала одним з головних конкурентів Венеціанських купців в 15 і 16 сторіччях.

Венеціанська республіка була також однією з найбільш ворожих держав до Османської експансії, і брала участь в багатьох війнах проти неї. Після того як турки узяли під свій контроль внутрішні райони, багато християн, сховалися в прибережних містах Далмації.

Після Великої турецької війни, завдяки тривалому мирному часу Далмація зазнала період економічного і культурного зростання в 18 столітті, була відновлена торгівля і обмін з внутрішніми районами.

Дубровницька республіка

Південне місто Дубровник стало де-факто незалежним в 1358 відповідно до Задарського договору, коли Венеція відмовилась від свого сюзеренітету над ним на користь Людвіка І.

Цей період був раптово перерваний падінням Венеціанської республіки в 1797. Наполеонівські війська окупували край і припинили незалежність Дубровницької республіки, але врятували її від окупації Російською імперією і Чорногорією.

У 1805 році Наполеон створив своє Королівство Італія довкола Адріатичного моря, приєднав до нього колишню венеціанську Далмацію від Істрії до Котору. У 1809 він відокремлює венеціанську Далмацію від королівства Італія і засновує Іллірійські провінції, які були приєднані до Франції, і оголошує свого маршала Николу Жан де Дьо Сульта герцогом Далмації.

Колишня венеціанська Далмація, у складі наполеонівського Королівства Італія в 1805 році.

Правління Наполеона позначилось в Далмації численними війнами, які викликали безліч повстань. З іншого боку, французьке правління сприяло італійському і хорватському національному відродженню, також в області інфраструктури було впроваджено безліч удосконалень, було побудовано або реконструйовано багато доріг. Наполеон звинуватив Мармона, губернатора Далмації, у тому, що на Далмацію було витрачено забагато коштів.

Далмація (фіолетова) і Хорватія-Славонія (оранжева) з 1868 до 1918

Згідно з рішеннями Віденського конгресу в 1815 році, Далмація була передана як провінція імператору Австрії. Вона була офіційно відома як Королівство Далмація.

У 1848 роки хорватські національні збори оголосили Народне прохання про скасування кріпацтва і об'єднання Далмації і Хорватії.

В той же час частина населення прибережних міст назвала себе італійським етносом, що породило рух іредентизму, особливо у Задарі, який називається Zara за італійською.

Після Першої Світової війни, Австро-Угорщина розпалась, і Далмація знов була поділена між Королівством сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія), яка контролювала більшість території, і Італією, яка окупувала невелику частину північної Далмації біля Задара і острови Црес, Лошинь і Ластово.

Після 1918 року майже все італійське населення Далмації, яка увійшла до Югославії, емігрувало до Задару. В 1922 році Далматинський регіон Югославії був розділений на дві провінції, округ Спліт (Сплітська область), зі столицею в Спліті, і район міста Дубровник (Дубровницька область), зі столицею в Дубровнику.

В 1929 році була заснована Приморська бановина — провінція Королівства Югославія. Її столицею був Спліт, і вона включала велику частину Далмації і частину сучасної Боснії і Герцеговини. Південна частина Далмації належала Зетській бановині, від затоки Котор до півострова Пельєшац, у тому числі Дубровник.

У 1939 році Приморська Бановина була об'єднана з Савською бановиною (і з дрібними частинами інших бановин), у результаті з'явилась нова провінція — Бановина Хорватія. У 1939 році етнічні хорватські райони Зетської бановини від затоки Котор, у тому числі Пельєшац і Дубровник, були приєднані до Хорватської бановини.

Під час Другої Світової війни в 1941 році, нацистська Німеччина, Італія, Угорщина і Болгарія окупували Югославію і перекраяли кордони. Королівство Італія зайняла частину Далматинського узбережжя, навколо Задару и Спліту, а також багато островів. Багато хорватських земель відійшли до італійського Губернаторства Далмація (назва італійської Далмації). Була утворена нацистська маріонеткова Незалежна Держава Хорватія. Частина Далмації, що залишилась, стала частиною Хорватії.