Далмація

Далма́ція (хорв. Dalmacija , лат. Dalmatia) — історична область на північному заході Балканського півострова, на узбережжі Адріатичного моря. Розташована між островом Раб (Хорватія) на північному заході і затокою Котор (Чорногорія) на південному сході.

Далмація
Dalmacija
  Історичний регіон Хорватія  

Прапор

Герб
Країна
Найбільше місто Спліт
Площа 2
 - Повна 12,158 км²
Населення (2011)
 - Усього 852,068
Розташування Далмація

Загора (приморська долина), має ширину від п'ятдесяти кілометрів на півночі до декількох кілометрів на півдні. Боснія має декілька кілометрів узбережжя на півдні Далмації.

Визначення

В давнину історична Далмація була значно більшою, ніж теперішня Далмація, вона мала протяжність від Істрії до Албанії. Далмація має значення не тільки географічне, але і загальне: громада зі спільною культурою і типами поселень, спільною східною частиною Адріатичного моря з вузьким узбережжям, середземноморським кліматом, склерофільною рослинністю Іллірійської провінції, Адріатичною карбонатною платформою, і карстовою геоморфологією.

Південна частина історичної Далмації, затока Котор, є не частиною сучасної хорватської Далмації, а частиною Чорногорії.

Географія

Велику частину краю займають Динарські Альпи, що йдуть з північного заходу на південний схід.

На узбережжі клімат середземноморський, далі від узбережжя помірно континентальний. В горах зими морозні і сніжні, а літо спекотне і сухе. В південній частині зими м'якші.

За багато сторіч ліса були вирубані і замінені чагарниками і пустовщинами. Існує вічнозелена рослинність на узбережжі.

Ґрунти бідні, крім тих що на рівнинах, де родючі ґрунти і тепле літо надають можливість для землеробства. Головні культури -— маслини і виноград.

Джерел електроенергії не вистачає. В електроенергетиці в основному використовуються ГЕС. Є значні родовища бокситів.

Найбільші далматинські гори Динара, Мосор, Свилая, Мосець, Біоково, Козяк.

Найбільші острови Дугі-Оток, Углян, Пашман, Брач, Хвар, Корчула, Вис, Ластово і Млет. Річки Зрманя, Крка, Цетина та Неретва.

Адріатичне море має добру якість води[1], маючи величезну кількість заток, островів і каналів, Далмація — привабливе місце для морських перегонів і морського туризму.

Далмація також має декілька національних парків, які є туристичними об'єктами: карстова річка Пакленица, архіпелаг Корнати, пороги Крка і острів Млєт.

Адміністративний поділ

Далмація сьогодні поділена між Хорватією, Чорногорією і Боснією. Чорногорія володіє півднем краю, навколо Котору, Боснія володіє короткою прибережною смугою навколо міста Неум. Найбільшою частиною Далмації володіє Хорватія яка складається з чотирьох округів, головні міста яких Задар, Шибеник, Спліт і Дубровник. Інші великі міста в хорватській Далмації Біоград, Каштела, Син'ї, Солін, Оміш, Книн, Меткович, Макарска, Трогир, Плоце, Трилж і Імотські.

Історія

Античність

Провінція Далмація, Римська імперія

Назва Далмація походить від імені іллірійського племені далматів які жили в східній частині Адріатичного узбережжя в 1 тисячолітті до Р. Х. Вона була частиною Іллірійського королівства між 4 сторіччям до Р. Х. і Іллірійськими війнами (220, 168 до Р. Х.), коли Римська республіка встановила свій протекторат на південь від річки Неретви. Назва «Далмація» вживалась вірогідно з другої половини 2 століття і безперечно з першої половини 1 століття до Р. Х., межами були річки Крка и Неретва[2]. Вони поступово були включені в римські володіння до заснування римської провінції Іллірик у 32-27 роках до Р. Х.

В 9 році після Р. Х. далмати разом з паннонійцями розпочали низку заколотів[3], але вони були вже остаточно придушенні в 10 році від Р. Х., Іллірія була розділена на дві провінції, Паннонію і Далмацію, які займали велику частину Динарських Альп, а також східне узбережжя Адріатики.[4] Далмація була місцем народження римського імператора Діоклетіана, який побудував Діоклетіанів палац на місці сучасного Спліта[5]. Під час великої реорганізації Римської імперії в 297 від Р. Х. кордони Далмації були змінені, південна частина району Нарона була відрізана і стала римською провінцією Praevalis (Превалітанія), район Нарона залишився від Будви до річки Цетина,[6], хоч Лібурнія і була частиною Далмації, але вона мала статус окремої адміністративно-територіальної одиниці в античні часи і на початку середньовіччя[7].

Римська Далмація і довколишні землі

Історик Теодор Моммзен писав (в своїй Провінції Римської імперії), що вся Далмація була повністю латинізована в четвертому сторіччі. Тем не менш, аналіз археологічних матеріалів того періоду вказує, що процес латинізації був вельми вибірковим. Хоч міські центри, прибережні й внутрішні, були майже повністю латинізованими, ситуація в сільській місцевості була абсолютно іншою. Попри те, що іллірійці зазнали сильної асиміляції, вони продовжували говорити рідною мовою, вірили у своїх богів і мали власні традиції, підпорядковувались власній соціально-політичній племінній організації, яка була адаптована до римської адміністрації і політичної структури лише в деяких потребах[8].

Після падіння Західної Римської імперії в 476, з початком Великого переселення народів в регіоні урядували готи до 535, коли Юстиніан I приєднав Далмацію до Візантійської імперії, але Лібурнія лишилась в готському володінні як Liburnia Tarsatica. .[9]

Середньовіччя

У 568 від Р. Х., після аварської навали Далмація була зруйнована і спустошена, романомовне населення збереглося лише в укріплених прибережних містах і в гірських районах, на кшталт морлахів. Місцеві мешканці зберегли романську далматинську мову. Після аварів прийшли племена слов'ян, які поселилися в Далмації.

Прибуття слов'ян

Слов'яни розпочали об'єднання своїх племен в потужніші держави. Хорвати контролювали північну і центральну частину Далмації з 10 століття, коли вони заснували незалежне королівство, існувало до 12 століття. Південна частина Далмації була поділена між дрібними князівствами Паганія, Захумл'є, Травунія, Дукля/Зета. Сербська держава Рашка була розширена за рахунок Травунії і Паганії в 10 сторіччі. Захумлє стало васалом новітнього Хорватського королівства на початку 10 століття, Паганія приєдналось до Хорватії в 1050. Після падіння Сербії в другій половині 10 століття, Дукля перебрала на себе лідерство в східній частині регіону створивши в 1077 велике королівство. Хорватське королівство мало свої столичні міста в Далмації: Біачі, Нін, Біоград, Шибеник (заснований, як порт хорватського королівства, у той час коли Візантія контролювала Трогір і Спліт), Книн, Спліт, Оміш, Кліс, Солін. В 11661168 сербський Великий князь Стефан Неманя зайняв південні далматинські князівства.

Суперництво між Венецією, Візантією, Хорватією і Угорщиною

Венеціанська республіка з десятого століття робила кілька спроб взяти під контроль острови і міста-держави Далмації, однак Візантія також зберігала вплив на них. Цей вплив Візантії зник наприкінці одинадцятого століття, коли Королівство Угорщина розширила свій вплив на південь, і Хорватія поступилася своєю незалежністю на користь Угорщини внаслідок підписання Pacta conventa.

13, 14 і 15 століття пройшли в Далмації під знаком суперництва між Венецією і Угорським королівством.

В 1346, Далмація зазнала пандемію чуми. Економічна ситуація погіршилась і міста підпали під вплив Венеції.

Сучасність (1420–1797): венеціансько-турецьке суперництво

Венеціанська республіка контролювала велику частину Далмації з 1420 до 1797, південна частина називалась Албанія Венетська. Венетська мова була Лінгва франка в Середземномор'ї на той час, і це сильно вплинуло на далматинську мову, у меншій мірі на хорватську і албанську.

В 1481 Далмація присягнула на вірність Османській імперії. Це надало свої торгові переваги, такі як доступ до Чорного моря. Дубровницька республіка стала одним з головних конкурентів Венеціанських купців в 15 і 16 сторіччях.

Венеціанська республіка була також однією з найбільш ворожих держав до Османської експансії, і брала участь в багатьох війнах проти неї. Після того як турки узяли під свій контроль внутрішні райони, багато християн, сховалися в прибережних містах Далмації.

Після Великої турецької війни, завдяки тривалому мирному часу Далмація зазнала період економічного і культурного зростання в 18 столітті, була відновлена торгівля і обмін з внутрішніми районами.

Дубровницька республіка

Дубровницька республіка

Південне місто Дубровник стало де-факто незалежним в 1358 відповідно до Задарського договору, коли Венеція відмовилась від свого сюзеренітету над ним на користь Людвіка І.

Наполеонівські часи

Цей період був раптово перерваний падінням Венеціанської республіки в 1797. Наполеонівські війська окупували край і припинили незалежність Дубровницької республіки, але врятували її від окупації Російською імперією і Чорногорією.

У 1805 році Наполеон створив своє Королівство Італія довкола Адріатичного моря, приєднав до нього колишню венеціанську Далмацію від Істрії до Котору. У 1809 він відокремлює венеціанську Далмацію від королівства Італія і засновує Іллірійські провінції, які були приєднані до Франції, і оголошує свого маршала Николу Жан де Дьо Сульта герцогом Далмації.

Колишня венеціанська Далмація, у складі наполеонівського Королівства Італія в 1805 році.

Правління Наполеона позначилось в Далмації численними війнами, які викликали безліч повстань. З іншого боку, французьке правління сприяло італійському і хорватському національному відродженню, також в області інфраструктури було впроваджено безліч удосконалень, було побудовано або реконструйовано багато доріг. Наполеон звинуватив Мармона, губернатора Далмації, у тому, що на Далмацію було витрачено забагато коштів.

Під владою Відня

Далмація (фіолетова) і Хорватія-Славонія (оранжева) з 1868 до 1918

Згідно з рішеннями Віденського конгресу в 1815 році, Далмація була передана як провінція імператору Австрії. Вона була офіційно відома як Королівство Далмація.

У 1848 роки хорватські національні збори оголосили Народне прохання про скасування кріпацтва і об'єднання Далмації і Хорватії.

В той же час частина населення прибережних міст назвала себе італійським етносом, що породило рух іредентизму, особливо у Задарі, який називається Zara за італійською.

Після Першої Світової війни, Австро-Угорщина розпалась, і Далмація знов була поділена між Королівством сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія), яка контролювала більшість території, і Італією, яка окупувала невелику частину північної Далмації біля Задара і острови Црес, Лошинь і Ластово.

Після Першої Світової війни

Після 1918 року майже все італійське населення Далмації, яка увійшла до Югославії, емігрувало до Задару. В 1922 році Далматинський регіон Югославії був розділений на дві провінції, округ Спліт (Сплітська область), зі столицею в Спліті, і район міста Дубровник (Дубровницька область), зі столицею в Дубровнику.

В 1929 році була заснована Приморська бановина — провінція Королівства Югославія. Її столицею був Спліт, і вона включала велику частину Далмації і частину сучасної Боснії і Герцеговини. Південна частина Далмації належала Зетській бановині, від затоки Котор до півострова Пельєшац, у тому числі Дубровник.

У 1939 році Приморська Бановина була об'єднана з Савською бановиною (і з дрібними частинами інших бановин), у результаті з'явилась нова провінція Бановина Хорватія. У 1939 році етнічні хорватські райони Зетської бановини від затоки Котор, у тому числі Пельєшац і Дубровник, були приєднані до Хорватської бановини.

Під час Другої Світової війни в 1941 році, нацистська Німеччина, Італія, Угорщина і Болгарія окупували Югославію і перекраяли кордони. Королівство Італія зайняла частину Далматинського узбережжя, навколо Задару и Спліту, а також багато островів. Багато хорватських земель відійшли до італійського Губернаторства Далмація (назва італійської Далмації). Була утворена нацистська маріонеткова Незалежна Держава Хорватія. Частина Далмації, що залишилась, стала частиною Хорватії.

Далмація в Югославії

Після поразки Італії і Незалежної Держави Хорватії, Далмація була відновлена за Хорватією, точніше, за Народною Республікою Хорватією, частиною Федеративної Народної Республіки Югославії.

Далмація була поділена між трьома федеральними республіками Югославії — майже все відійшло до Хорватії, затока Котор до Чорногорії й невелика частка узбережжя в Неумі до Боснії й Герцеговини.

Коли в 1991 році Югославія розпалася, республіканські кордони стали кордонами міжнародними.

Галерея

Див. також

Посилання

Примітки

  1. Republic of Croatia, Ministry of Environmental Protection, Physical Quality and construction (2006). Архів оригіналу за 27 червня 2008. Процитовано 22 червня 2008.
  2. S.Čače, Ime Dalmacije u 2. i 1. st. prije Krista, Radovi Filozofskog fakulteta u Zadru, godište 40 za 2001. Zadar, 2003, pages 29,45.
  3. Charles George Herbermann, The Catholic Encyclopedia: An International Work of Reference (1913)
  4. M.Zaninović, Ilirsko pleme Delmati, pages 58, 83-84.
  5. C. Michael Hogan, «Diocletian's Palace», The Megalithic Portal, ed. Andy Burnham, Oct 6, 2007
  6. D. Mandić, Crvena Hrvatska, pages 68-83
  7. J.Medini, Provincia Liburnia, Diadora, vol. 9, Zadar, 1980, page 433
  8. A. Stipčević, Iliri, Školska knjiga Zagreb, 1974, page 70
  9. I.Mužić, Hrvatska povijest devetoga stoljeća, Naklada Bošković, Split 2006

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.