Селянка тягне дрова взимку
«Селя́нка тя́гне дро́ва взи́мку» — одна з найкращих картин в творчості італійського художника Джованні Сегантіні. Зберігається в Швейцарії.
 | |
| нім. Rückkehr vom Wald | |
|---|---|
| Творець: | Джованні Сегантіні |
| Час створення: | 1890 |
| Матеріал: | олія на полотні |
| Зберігається: | Санкт-Моріц, Швейцарія |
| Музей: | Музей Сегантіні |
Сегантіні і Франсуа Мілле
У Сегантіні особливе місце в мистецтві Італії XIX століття. Колись уславлена художня школа переживала свої не найкращі часи. Мистецькі центри Франції давно перехопили художню ініціативу, залишивши майстрам Італії XIX століття ролі слухняних учнів чи послідовників. Лише одиниці з італійців стали яскравими творцями і посіли скромні, але почесні місця в мистецтві. Серед них і Джованні Сегантіні.
Лише твори француза Франсуа Мілле витримують порівняння з суворими і позбавленими італійської екзотики картинами Сегантіні. Обидва з бідних родин, вони важко пробивались в мистецтві і не спокусились на дешевий успіх популярних буржуазних митців. Співчуття до убогих, до «малих цього світу» ріднить обох. Вони зробили героями своїх полотен найбідніших в своїх країнах. І підняли їх життя і важку працю до вищих щаблів мистецтва.
Селянки Сегантіні і Мілле
З першого погляду важко усвідомити, що ця картина італійця і про Італію. Селянка, що тягне дрова взимку одягом нагадує і бідних з дальніх островів Голландії, і Бельгії, і французької Бретані. Тільки там нема гір, а пагорби значно нижчі. Простий сюжет мимоволі перероста в розповідь про злиденне життя, про важке існування, про виснажливу працю, коли нападає відчай і далі просто несила. Нема навіть худоби, і селянка сама впряглася у сані.
_012.jpg.webp)
Пустельний (зимовий тут) пейзаж споріднює полотно Сегантіні з відомим полотном Мілле «Анжелюс»(Молитва), де дві селянські постаті височать в полі, самотні і, наче, забуті світом. Ще більше психологічних зв'язків у селянки Сегантіні з полотном Мілле «Збирачки хмизу». Адже і там, і тут самотнім жінкам ніхто не прийде на допомогу.
І Мілле, і Сегантіні виробили особливий тип — наче позбавлений індивідуальних рис, але добре знаний, хоча й перехожий з картини в картину. Іноді вони подають ці фігури збоку чи зі спини, не вимальовуючи детально облич взагалі. І без туманних натяків і темних символів картина стає символом виснажливого існування, важкого сільського життя взагалі, на відтворення якого так рідко могло спромогтися мистецтво всього XIX століття.
Джерела
- Die Welt der Malerei, Köln 1990
- M. Gibson: Symbolismus, Köln 2006
- Segantini: catalogo generale. Milan: Electa. 1982.