Сенекерім
Сенекерім (*Սենեքերիմ, д/н — 1096) — 5-й цар Сюнікського царства з 1084 до 1096 року.
| Сенекерім | |
|---|---|
| цар Сюнікського царства | |
| Початок правління: | 1084 |
| Кінець правління: | 1096 |
|
| |
| Попередник: | Григор I Ашотян |
| Наступник: | Григор II Сенекерімян |
|
| |
| Дата народження: | невідомо |
| Країна: | Сюнікське царство |
| Дата смерті: | 1096 |
| Діти: | 3 сини і 2 доньки |
| Батько: | Севада |
| Мати: | Софія |
Життєпис
Походив з роду князів Хачену. Син Севади, князя Хачену, та Софії. Завдяки його сестрі Шахандухт II здобув вплив при дворі сюнікського царя Григора I. Отсанній у 1072 році оголосив Сенекеріма своїм спадкоємцем, а можливо також зробив співцарем. Остаточно успадкував владу близько 1084 року.
Задля забезпечення миру з сельджуками Сенекерім відправився до Ісфагану, де визнав зверхність султана Мелік-шаха I. Завдяки вмілій дипломатії протягом 1080-х років повністю відновив Сюнікське царство, ставши навіть іменуватися царем Вірменії. На 1091 рік царство мало 43 фортець, 48 монастирів і 1008 сіл, 1 місто й кілька селищ.
У 1092 році після смерті покровителя Сенекеріма — Мелік-шаха — становище Сюнікського царства погіршилося. Проти Сенекеріма виступили атабеки Аррана, які фактично правили замість молодого сельджуцького намісника Мухаммада Тапара. Причини цього невідомо, ймовірно Сенекерім намагався скористатися боротьбою в Сельджуцькій імперії задля повалення іноземної влади. Зрештою у 1094 році він зазнав поразки. Проте отаборився у гірській фортеці багаберд, де чинив впертий спротив. Зрештою царя було підступно вбито під час перемовин 1096 року. Його царство було сплюндровано. Але владу перейняв старший син Сенекеріма — Григор II.
Джерела
- V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 72
- Levon Chorbajian, Patrick Donabédian, Claude Mutafian. The Caucasian knot: the history & geopolitics of Nagorno-Karabagh. — Zed Books, 1994. — С. 62
- Григорян Г. Очерки истории Сюника. IX—XV вв./ [Отв. ред. X. А. Торосян, Б. А. Улубабян]; АН АрмССР. Ин-т археологии и этнографии. — Ер.: Изд-во АН АрмССР, 1990. — С. 58 (рос.)