Сюнікське царство

987 року[4] у період тимчасового послаблення Анійського царства[5] через періодичні напади арабського амірату Атрпатакана, сюзеренний князь Сюніка Смбат I Саакян за допомогою Раввадіда Абу-л-Хайджа й Арцахських князів проголосив Сюнік окремим царством[6]. Однак лише за рік, 988, після смерті Абу-л-Хайджа, Смбат I Саакян визнав верховну владу царя Вірменії Смбата II і того ж року у складі вірменської армії взяв участь у вірменсько-грузинському поході проти Абхазького царства.

У перші роки правління Смбата I Саакяна було сформовано державний апарат, створено владні інституції, нормалізовано армію, засновано суди, облаштовано й посилено фортеці, розвивалось будівництво. Цар Вірменії Гагік I (989–1020) анексував від свого васала деякі області (Чахук і частину Цхука) в тому числі й Вайоц-Дзор[7][8].

Наприкінці X століття кордони васального Сюнікського царства сягали на сході річки Акера, на північному сході — водорозділу Арцахських гір, на півночі охоплювали території за лінією населених пунктів Брнакот—Сісіан—Тег, на заході доходили до Зангезурських гір, охоплюючи частину області Єрнджак із містечком Шорот (фортеця Єрнджак, яка на початку X століття була захоплена аміром Голтна, до кінця століття знову приєдналась до Сюніка), а на півдні — до річки Аракс. Такі кордони царства зберігались до початку XII століття.

За Васака (998–1040) і Смбата II Ашотяна (1040–1044) Сюнікське царство переживало економічне піднесення, сягнувши піку розквіту. В середині XI століття, з початком вторгнення сельджуцьких військ під проводом Алп-Арслана Сюнік разом з Таширом залишився однією із нечисленних вірменських областей, які не були завойовані[9][2].

1064 року, за часів Григора I Ашотяна (1044–1084), Сюнік пережив навали середньоазійських сельджуків на чолі з Мелік-шахом та його везиром Нізам аль-Мульком, втративши низку прикордонних областей. Територіальна цілісність царства була відновлена[10] за Сенекеріма (1072–1094), влада якого була затверджена Мелік-шахом[11]. В одному з документів той також називав себе царем Вірменії, що сидить у Сюніку[12]. Після смерті останнього Сюнікське царство відновило свій фактичний суверенітет. Наприкінці XI століття площа царства складала близько 1/3 історичного Сюніка (близько 5500 км²[1]). Царство мало 43 фортець, 48 монастирів і 1008 сіл, 1 місто й кілька селищ.

У XII столітті політична криза царства поглибилась. 1103 року сельджуки захопили та зруйнували Капан, 1104 року — фортецю Воротн, а за рік — Бген[13]. Цар Григор II (1096 або 1103–1166) здійснив спробу активізувати зовнішню політику, пов'язану з успіхами вірменсько-грузинських військ. Однак у період тимчасових невдач Грузинського царства сельджуцькі аміри знову посилили тиск на Сюнік. 1126 року Харон амір зруйнував Капан і область Аревік, захопив Какаваберд і Багаку кар, однак невдовзі всіх їх було звільнено. Далі Сюнікському царству загрожували Ільдегізи. У 1151–1152 роках Шамс ад-Дін Ільдегіз захопив фортеці Грхам, Гегі, Какаваберд, 1170 року — Багаберд. Останній цар Сюнікського царства Гасан Геракареці змушено пішов до Хачена, чим і завершилась 180-річна історія царства.

• Смбат I Саакян — з 976/980 сюзеренний князь, 987–998 цар[14]
• Васак — 998–1040[14]
• Смбат II Ашотян — 1040–1044[14] (1051[15])
• Григор I Ашотян — 1044 (1051[15])—1072
• Сенекерім Севадян — 1072–1094[14]
• Григор II Сенекерімян — 1094–1166[14]
• Гасан Геракареці (Хаченці) — 1166–1170[14]

• А. Утмазян. Сюнік у IX—XI ст. — Єр., 1957. (вірм.)
• Т. Акопян. Сюнікське царство. — Єр., 1966. (вірм.)
• Григорян Г. М. Нариси історії Сюніка IX—XV ст. — Єр., 1990.
• ВРЕ