Сентиментальність

Сентимента́льність (від фр. sentiment — «почуття») — властивість психіки, сприйняття, мрійливості. Настрій, за якого всі зовнішні враження діють переважно на почуття, а не на розум і думки. Це схильність, емоційно-ціннісна орієнтація на прояв таких почуттів як: захопленість, розчулення і співпереживання з приводу, який не викликає сильної емоційної реакції в оточуючих. В крайньому прояву — сльозливість, надмірна і притаманна чуттєвість.

Сентиментальність може бути вибірною, наприклад, направленої на тварин, але не на людей. Вона може й поєднуватися з цинізмом чи агресивністю. Наприклад, Федір Карамазов у Достоевського «злий і сентиментальний»[1]. Близькою, але відмінною від сентиментальності, якістю особистості може бути назване співчуття.

Обвинувачення в сентиментальності

Сентиментальність частіше за все розглядається як негативна якість, обвинувачення в сентиментальності нерідкі в літературній і суспільно-політичній критиці. Приклади:

  • Енгельс про німецьку робочу поезію: «Слабкодухість і дурість, жіноча сентиментальність, жалюгідне прозаїчно-тверезе дрібнобуржуазне філістерство — такі ті музи, які надихають цю ліру…»[2].

Див. також

Примітки
  1. Характерологія Достоєвського. Типологія емоційно-ціннісних орієнтацій. Т. А. Касаткина. Москва, Наследие, 1996.
  2. Німецький соціалізм у віршах і прозі. Ф. Енгельс, 1847
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.