Середня спеціальна освіта

Сере́дня спеціа́льна осві́та — освітній рівень, який надавали середні спеціальні школи, навчальні установи, котрі готували фахівців середньої кваліфікації для різних галузей народного господарства, а також державного управління, освіти, культури, охорони здоров'я тощо. Крім того це й система навчальних закладів, що надавали такий освітній рівень.

У СРСР і УРСР середню спеціальну освіту одержували в технікумах, училищах і спеціальних школах; з відривом (на денних відділах) і без відриву (на вечірніх і заочних) від виробництва. До таких шкіл приймали осіб, які закінчили 8-річну або й повну середню загальну освіту школу та склали вступні іспити; на денні відділи осіб віком до 30 років, на вечірні й заочні — без уваги на вік. Термін навчання для випускників восьмирічної школи 3—5 роки, середньої школи — 2—3 роки.

У навчальних планах середньої спеціальної освіти були, крім предметів з певної спеціалізації (навчання поєднане з виробничою працею), предмети загально-освітнього, а також загально-технічного циклів. Випускники середніх спеціальних шкіл отримували дипломи (техніка, аґронома, фельдшера, бухгалтера тощо) і скеровувалися на роботу за фахом. На початку 1973—74 навчального року в УРСР діяло 735 середніх спеціальних шкіл з 781 500 учнями (1940—1941 — 693 з 196 200 учнями), у тому числі на денних відділах — 488 000, вечірніх 82 300, заочних — 210 400.