Сиваш
Сива́ш, або Гниле́ Мо́ре (тур. Sıvaş, Çürük Deniz, крим. Sıvaş, Çerek Diñgez) — система мілководних заток на заході Азовського моря, від якого відокремлюється Арабатською косою і сполучається з ним Генічеською протокою.
| |
Сиваш із космосу | |
46°05′ пн. ш. 34°20′ сх. д. | |
Частина від | Азовське море |
---|---|
Море | Азовське море |
Прибережні країни | Україна |
Регіон | Автономна Республіка Крим, Херсонська область |
Довжина | 200 км |
Ширина | 35 км |
Площа | 2 560 км² |
Максимальна глибина | 3 м |
Середня глибина | 0.5–1 м |
Вливаються |
|
Солоність | 22-87‰ |
ідентифікатори і посилання | |
GeoNames | 688923 |
Сиваш Сиваш (Україна) Сиваш Сиваш (Автономна Республіка Крим) | |
Сиваш у Вікісховищі |
Назва
Назва озера Сиваш походить від тюркського слова *sıvaş — «прилипати, липнути», *sivaşiluk — «прилипчивість», що пов'язане з багнистими берегами затоки, вкритими товстим шаром мулу[1][2]. За Мурзаєвими, термін «сиваш» означає западину, затоку, лагуну[3]. Іноді слово сиваш перекладають як «грязь»[2]. Найдавніший відомий опис озера знаходиться у творах початку I століття до н. е. античного географа й історика Страбона. Згадується воно й у працях давньоримьського природознавця I століття н. е. Плінія Старшого під назвою Бук[2]. Українська назва Гниле море походить від неприємного запаху сірководню, що виділяється з його поверхні внаслідок гниття органічних решток на його дні в безкисневому середовищі[2].
Загальні відомості
По Сивашу від Перекопського перешийку до Арабатської стрілки проходить адміністративна межа між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю України.
Складається з 11 солоних та гірко-солоних заток.
Сиваш — система дрібних мілководних (максимальна глибина до 3,5 м) заток на західному березі Азовського моря, між Херсонською областю та Кримом. Відокремлений від основної частини Азовського моря піщаною косою Арабатська стрілка. Довжина — близько 200 км. Ширина — 2-35 км. Пересічна площа — нестала, 2 400 км², з яких бл. 100 км² припадає на острови і 560 км² на ділянки, які лише періодично вкриті водою. Солоність води Сивашу сягає 260 ‰. Солі — хлористі сполуки Na, Mg, сульфат Mg — важлива хімічна сировина.
Живиться водами Азовського моря, у Сиваш впадають річки Салгир, Чуруксу та ін., які влітку часто пересихають. Взимку Сиваш замерзає, температура води у теплий період коливається від +20 до +32 °C.
Береги Сивашу переважно низькі, пологі, багнисті, влітку покриваються шаром солей. З'єднується з Азовським морем Генічеською протокою і Арабатською протокою. Від Чорного моря відокремлений вузьким Перекопським перешийком. Чонгарський півострів розділяє затоку на східну і західну частини. Дно Сивашу вкрите потужним шаром мулу завтовшки місцями до 10 — 15 м. Солоність від 22‰ (на півночі) до 87 ‰ (на півдні).
У розсолах Сивашу є хлористі сполуки натрію, калію та магнію, бромистий магній, сульфат магнію та інші солі. Загальні запаси солей Сивашу — близько 200 млн т.[4]
Характерною ознакою даного озера є його маленька глибина. В середньому вона становить близько одного метра. Максимальний показник – не перевищує трьох метрів.[5]
- Захід сонця над водами Сивашу
- Урвистий берег Сивашу
- Центральний Сиваш
Історія
- Чумацький промисел на Сиваші, малюнок з праці Габрієля де Кастельно, 1827 рік
- Похід радянських солдат через Сиваш, 1943 рік
Економіка
На базі мінеральних багатств Сивашу споруджено заводи: Перекопський бромний, Кримський двоокису титану з виробництвом фосфорних добрив та Кримський содовий завод.
Топоніми
Сиваш — село в Генічеському районі Херсонської області.
Див. також
Джерела
- Радлов В. В., 1893-1911, с. 673.
- Янко М. Т., 1998, с. 318.
- Мурзаев Э. М., 1984, с. 202.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Озеро Сиваш на Херсонщині: історія виникнення, лікувальні властивості та цікаві факти - kherson.name (укр.). Процитовано 29 листопада 2021.
- Янко М. Т. Топонімічний словник України : Словник-довідник / Гол. ред. О. К. Гурська. — К. : Знання, 1998. — 432 с. — ISBN 5-7707-9443-7.
- (рос.) Мурзаев Э. М. Словарь народных географических терминов. — М., 1984.
- (рос.) Радлов В. В. Опыт словаря тюркских наречий. — СПб., 1893-1911.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Географічна енциклопедія України (у 3-х томах). Київ, 1993.
Посилання
- Азово-Сиваський національний природний парк, «Україна Інкогніта»
- Азово-Сиваський національний природний парк, www.nedaleko.ua
- Азово-Сиваський національний природний парк, Державне управління справами
- Сиваш у «WikiMapia»
- Арабатська стрілка (рос.)
- Сиваш — національний заповідник (рос.)