Симон де Монфор, 5-й граф Лестер

Походив з невеличкого лицарського роду на півночі Франції. Син Симона де Монфора, сеньйор Монфор-л'Аморі, та Аміши де Бомон (спадкоємиця графа Лестера). У 1188 році втратив батька. Він не брав участі у англо-французьких війнах цього часу, сподіваючись не втратити можливість успадкувати графство Лестер.

У 1190 році оженився на представниці роду Монморансі. У 1199 році перебрався до двору Теобальда III, графа Шампанського. У 1200 році приєднався до учасників Четвертого хрестового походу. Втім після смерті у 1201 році графа Шампанського підготовка до походу призупинилася. Лише після надання фінансової допомоги з боку Венеції хрестоносці у 1202 році провдовжили похід. Проте Монфор брав участь в захоплені адріатичного міста Зара (сучасне м. Задар). В цей час відправився до короля Імре, короля Угорщини, а звідти 1203 року до Акри у Палестині. У 1204 році здійснив похід до Тиберії. Але того ж року повернувся до Франції й відразу включився в боротьбу за лестерську спадщину (його дядько, Робер де Бомон, граф Лестер, помер у 1204 році). У 1206 році успадкував титул лорда-стюарта Англії.

У 1207 році успадкував графство Лестер в Англії. У 1209 році був учасником походу проти альбігойців. Підійшов із загоном до загального збору біля м. Ліон. Того ж року брав участь у захопленні та пограбувані м. Безьє. Того ж року Монфора оголошено виконтом Бельє та Каркассона. Більша частина хрестоносців повернулася у свої володіння. Монфор вимушений був самостійно боротися проти катарів (інша назва альбігойців) в Лангедоку. Під час війни проти альбігойців уславився неймовірною жорстокістю.

У 1210 році почалося повстання проти французів, в результаті якого у Симона де Монфора з 200 замків залишилося 8. Раймунд VI Тулузький також оголосив війну Монфору. Втратив Лавор та зазнав поразки під Тулузоюю. Вирішальна битва між лангедокськими феодалами й Педро II, королем Арагону, з одного боку, та хрестоносцями на чолі із Симоном де Монфором відбулася при Мюре 12 вересня 1213 року. В ній Монфор завдав ворогові нищівної поразки.

Дошка в пам'ять про смерть Симон де Монфор

У 1215 році за рішенням IV Латеранського собору Монфору відійшла більша частина графства Тулузького. Також Монфор стає герцогом Нарбонна, віконтом Безьє й Каркассона. У 1216 році Раймунд VI Тулузький знову почав війну проти Монфора. У відповідь останній взяв в облогу важливу фортецю Бокер, але не зумів захопити. У 1217 році Раймунд раптовим ударом знищив французьку залогу Тулузи. В результаті опорою Монфора стала Нарбонна. Поступово він зумів повернути собі значні території. Втім 25 червня 1218 року під час облоги Тулузи Симона де Монфора було вбито каменем.

Дружина — Алікс (д/н-1220/1221), донька Бошада де Монморансі

Діти:

• Аморі (д/н-1241), граф Монфор
• Гай (д/н-1220), граф Бігорр
• Симон (1208—1265), граф Лестер
• Аміша (д/н-1252)
• Робер (д/н)
• Лаура (д/н-після 1227), дружина Жерара III де пікіньї, відама Амьєна
• Петронілла (д/н), черниця

• Maddicott, John Robert (1994). Simon de Montfort. Cambridge: Cambridge University Press.
• Michel Roquebert: Die Geschichte der Katharer, Häresie, Kreuzzug und Inquisition im Languedoc. Deutsche Übersetzung von Ursula Blank-Sangmeister, Philipp Reclam jun. GmbH & Co. KG, Stuttgart 2012. (französische Erstauflage, Histoire des Cathares. Hérésie, Croisade, Inquisition du XIe au XIVe siècle. Éditions Perrin, Paris 1999).