Сироїд Інна Валентинівна

Сироїд (Волкова) Інна Валентинівна (нар. 18 вересня 1983, Лемеші) — український історик та правник, кандидат історичних наук, Лауреат Міжнародної літературної премії імені Олеся Гончара.

Сироїд Інна Валентинівна
Народилася 18 вересня 1983(1983-09-18) (38 років)
Лемеші, Бердичівський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство  Україна
Національність українка
Діяльність історикиня
Alma mater Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2005) і Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (2008)
Науковий ступінь кандидат історичних наук (2009)
Батько Валентин
Нагороди Міжнародна премія імені Олеся Гончара (2009)

Біографія

Народилася 18 вересня 1983 р. в с. Лемеші на Житомирщині. У 2000 р. з відзнакою закінчила Райгородоцьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.

Вищу освіту за спеціальністю «Історія» отримала у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (2005). Закінчила аспірантуру того ж університету (2008). Кандидат історичних наук. У 2009 році захистила дисертацію на тему «Громадсько-політична діяльність Олеся Гончара» (науковий керівник — к.і.н., доц. А. М. Пижик).

У 2014 році закінчила Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана за спеціальністю «Правознавство». Магістр права.

З 2011 року до 2017 року включно — начальник управління інформаційного забезпечення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головний редактор фахового науково-практичного юридичного журналу «Часопис цивільного і кримінального судочинства».

З 2018 року і донині начальник управління в секретаріаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Державний службовець третього рангу (2017).

Авторка понад двадцяти наукових публікацій[1][2] [3]з історії та права.[4]

Співавторка монографії «Нервова клітина нації Олесь Гончар і національно-культурне відродження України у ХХ столітті», 2017[5].

Відзнаки
  • Міжнародна українсько-німецька літературна премія імені Олеся Гончара (2009).
  • Золота медаль «Професійна слава України» (2010),
  • Срібна медаль «Незалежність України» (2012).
  • Грамота Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
  • Почесна грамота Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (2016).
  • Почесна грамота Верховного Суду (2020).
  1. ВНЕСОК ОЛЕСЯ ГОНЧАРА У ПРОЦЕС ВІДРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ - Стаття з української літератури - Tvory.net.ua. tvory.net.ua. Процитовано 18 лютого 2022.
  2. Сироїд, І. (2007). Громадсько-політична діяльність Олеся Гончара: історіографія проблеми. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія (89-90). с. 49–51. ISSN 1728-2640. Процитовано 18 лютого 2022.
  3. Сироїд, І. В. (2011). Олесь Гончар про голодомор 1932–1933 років (на матеріалах щоденників та художніх творів). Гуманітарний вісник. Серія : Історичні науки (3). с. 83–87. Процитовано 18 лютого 2022.
  4. Волкова, Інна. ШТРАФ ЯК ЗАХІД ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ПРАКТИКА ВЕРХОВНОГО СУДУ. slovo.nsj.gov.ua (uk-ua). Процитовано 18 лютого 2022.
  5. Волкова, Інна Валентинівна - "Нервова клітина нації". Олесь Гончар і національно-культурне відродження України у XX столітті- ABSOPAC Unicode. catalog.odnb.odessa.ua. Процитовано 18 лютого 2022.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.