Сицилійський емірат

Сицилійський емірат (араб. إِمَارَة صِقِلِّيَة‎‎, ʾImārat Ṣiqilliya, «емірат Сикилія») — мусульманська берберська монархічна держава у 831–1091 роках на Сицилії та Мальті зі столицею в Палермо. Один із найбільших мусульманських осередків у Європі часів середеньовіччя. Постала внаслідок ісламського завоювання Сицилії (827—902), що належала Східній Римській імперії. Спочатку була складовою Аглабського емірату Аббасидського халіфату (831—909) і Фатімідського халіфату (909—948). Згодом стала самостійними еміратом династії Кальбійського дому (948). В усіх галузях державного будівництва та культури спиралася на візантійські взірці; у законодавстві керувалася ісламським правом. Панівною релігією був іслам, проте завойовники дозволили місцевому населенню сповідувати християнство і юдаїзм в обмін на податок. Офіційною мовою діловодства була арабська (сицилійська арабська). У середині Х ст. емірат увійшов у політичну кризу, що розвинулася у міжусобиці. Християнські найманці-нормани під проводом Рожера I звільнили острів від мусульманського панування, заснували Сицилійське графство (1071) й здобули останній форпост мусульман в Ното (1091). Тривалий час нормани зберігали релігійну автономію мусульман, які становили більшість населення Сицилії до ХІІІ ст.

Сицилійський емірат 831 – 1091 Розташування Сицилія Італія в 1000 р. Столиця Палермо Мови арабська мова Релігії іслам, християнство, юдаїзм[1] Форма правління монархія Історія  - Засновано 831  - Ліквідовано 1091 Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сицилійський емірат