Сон розуму народжує чудовиськ

Гойя зображає свій сон серед своїх інструментів для малювання, його розум примовкає від сну і в цей момент страшні істоти виходять з темряви. Всю свою настороженість, тривогу, переживання він зобразив як би сном. Художника насторожувало суспільство тієї епохи, в якій він жив. Таким чином Гойї вирішив висловити свою думку, висміяти вади. Ця картина наводить жах, страх, неприйняття дійсності, ненависті до всього оточення, в якому він змушений перебувати. Спляча людина, закрилася від дійсності руками, він таким чином висловлює небажання до життя. Ця картина - автопортрет. Автор зобразив себе, зануреного в глибокий сон. До нього уві сні приходять різні чудовиська, немислимі монстри. Дивлячись на цю картину, складається враження, що ці бачення, його супроводжують не тільки уві сні. Вони доречні і в житті. Ні від них спокою, він втомився. Робота включає в себе сов, які можуть бути символами безумства і кажанів, що символізують незнання. Нічний кошмар художника зобразив його погляд на іспанське суспільство, яке він змалював у «Капричосі» як одурілий, корумпований та дозрілі для насмішок[2]. Робота, на даний момент, знаходиться в музеї Метрополітен в Нью-Йорку і була подарунком М. Кноедлера в 1918 році[3].

Повний епіграф для твору № 43: «Фантазія, покинута розумом, створює неймовірних монстрів: в поєднанні з нею (свідомість), вона (фантазія) є матір'ю мистецтва та походженням її чудес»[4].

Іноді назва фрази виражається як «Мрійництво породжує монстрів», оскільки іспанське слово «sueño» може означати або «сон», або «мрію». Однак епіграф Гойї дає зрозуміти, що його передбачуване тлумачиться як «сон розуму»[5].

Сам автор намагається пояснити про те, що непрацюючий розум, розум призводить до такого плану фантазії. Він висміює пороки всього суспільства. Минуло багато років, ця картина залишаються так само актуальна і в наш час. Він закликає до пильності, контролю над своїми емоціями і діями. Гойя намагається в своїй картині донести думку, що в неконтрольованому світі подібні чудовиська зустрічаються і в реальному житті, в вигляді вад суспільства.

Коли свідомість відключено, розум спить, чудовиськам найлегше заволодіти людиною, його думками. На жаль, ситуації відключення свідомості бувають не тільки уві сні. Художник закликає людство до здорового глузду.

У 1799 році Гойя опублікував альбом офортів, які назвав по їх жанру - «Капрічос» ( «Los Caprichos», від італійського capriccio - «каприз»). Серія зображень різко відрізнялася від придворних картин іспанського художника: емоційний перелом часто пов'язують з важкою і загадковою хворобою, яка прийшлася на 1792-1793 роки, в результаті якої Гойя оглух. «Капрічос» були художнім експериментом, в основу якого було покладено фантастика сну і сатира на сучасне суспільство - настільки гротескна, що, здається, затівалася не заради бичування пороків, а щоб виплеснути отруту. Інквізиція спішно вилучила альбом, але зараз ці роботи пам'ятають краще, ніж багато інші досягнення Гойї: похмурі фантазії припали до смаку декадентів і модерністів.

Гойя повністю визначив наше сприйняття жанру каприччо. Однак в XVIII столітті італійське слово «каприччо» означало зовсім інше, а в емоційному сенсі - навіть повністю протилежне: «каприз» був не похмурим, а легким. Капричо було перш за все архітектурної фантазією - примхою художника, який вирішив поєднати всередині одного твору будівлі, старі руїни і інші об'єкти, не погодившись з їх реальними розмірами і місцем розташування. Найбільшого успіху в такому сполученні будівель досягли художники Марко Річчі і Джованні Паоло Панини.

Традиція каприччо наклалася на іншу моду XVIII століття - жанр ведути (від італійського veduta - вид): так називали зображення міста з особливо вигідною для огляду точки. Іноді замість реального міста художники зображували повністю або частково вигаданий, ідеальний - такі роботи називали vedute ideale, vedute di fantasia або каприччо. Особливою популярністю ведути користувалися в Венеції: видатним їх майстром був Каналетто, а в створенні гравірованих vedute ideale прославився Джамбаттиста Пиранези.

Втім, було і більш вузьке розуміння жанру каприччо - яке обґрунтовувалося невгамовною фантазією художника. Ще в XVI столітті каприччо називали серії літературних і музичних творів, об'єднаних не жанром, а іншими формальними рисами (найраніші словесні каприччо - capricciosi ragionamenti - написав П'єтро Аретіно). Першим слово «каприччо» до образотворчого мистецтва застосував гравер-маньерист початку XVII століття Жак Калло, за ним були Стефано делла Белла, Джованні Баттіста Тьєполо і той же Пиранези.

Гойя міг прочитати в словнику Академії витончених мистецтв такі визначення жанру: каприччо - це «ідея або задум, які художник втілює, не керуючись аргументами розуму і загальноприйнятими правилами»; це «твір мистецтва, в якому уяву з витонченістю і хорошим смаком відмовляється від дотримання правил». Гойя розривав з усіма правилами - і в цьому повністю відповідав словником; він, однак, першим замішав каприччо на безжальної романтичної іронії, соціально-політичної сатири і моторошної матерії сну, яка, відповідно до назви самого знаменитого офорта, народжує чудовиськ.